fbpx
Життєві історії
Коли не стало батьків, маленького Івана забрала до себе рідна тітка Олеся. Вона сама жила небагато, тому особливої уваги і тепла племінникові не приділяла, більше своїх дітей любила, але до племінника ставилася непогано. Її чоловік, дядько Петро, потайки від дружини, збирав гроші, складав копійку до копійки, щоб хоч чимось допомогти Іванкові. Хоча життя хлопця було непростим, але його чекала добра доля

Іван йде по полю, підбирає колоски пшениці, які стиглі похилилися на чорну землю, які пропустив комбайн. Зараз він багатий фермер, в якого мало не пів села працює, а ще зовсім недавно сам не мав на кусок хліба, рахував кожну копійку, щоб вистачило на життя.

Ще малим він залишився сиротою, не бачив ні батьківської турботи, ні материнського тепла та піклування. Виховувала хлопчика мамина рідна сестра, тітка Олеся.

Жилося в неї Іванкові не погано, але не гірше, ніж жилося б у якоїсь сусідки, бо ні особливих почуттів, ні тепла, ні турботи від тітки він не бачив. Лише чоловік тітки Олесі дуже шкодував малого хлопця, бо сам виріс без батька, а мама знайшла іншого і залишила його на бабусю стареньку.

Дядько Петро частенько, крадькома від своєї дружини, яка економила на племінникові добре,щоб своїй сім’ї грошей вистачило, то печиво йому купить, то льодяника маленького. Часто розповідав йому про роботу в полі, про трактор, на якому вже 25 років працює, показував мозолясті руки і загрубівші пальці і просив Іванка, щоб гарно вчився в школі, бо то лише його надія на хороше життя, щоб так важко не працювати.

Іванко вчився гарно, він дуже старався, навіть коли пас корівку, брав з собою маленьку зачитану книжечку. А що вже працьовитим був, то всі люди бачили.

Сам Іванко дуже відрізнявся від трьох дітей тітки Олесі, яких і на городі ніхто ніколи з сусідів не бачив. Все бігали та гралися на подвір’ї.

А Іванко наче дорослим та поміркованим народився. Як тільки дядько Петро приходить з роботи, він завжди біля нього і в хліві, і на подвір’ї, і на городі. В усьому допомагав. Тітка Олеся добре бачила, що чоловік більше часу приділяє своєму племіннику, ніж власним дітям, частенько повчала його за це, а потім звикла, до такого ставлення чоловіка до її племінника. Вона чекала, коли хлопцю виповниться 18 років і він піде від них, бо чужий він, не свій. Не відчувала до нього материнського тепла рідна тітка ніколи. А забрала, щоб люди не судили, і копійка якась теж не завадить.

Виріс Іванко дуже гарним та працьовитим хлопцем, сам Петро не міг натішитися ним, відчував гордість за нього, хоч не рідний він йому.

А на сусідній вулиці жила Марія, перше кохання і рідна душа Іванка. Марія з батьками жила не заможно, але тато з мамою знали Івана ще змалечку, шкодували за непросту долю, тому завжди були раді йому у своєму домі. А коли побачили, що між дітьми щирі почуття, то й взагалі не перчили і стали збирати гроші на весілля. Бо і батько і мати розуміли, що працьовитішого і добрішого хлопця в селі годі знайти і дарма, що не багатий, вони теж не багачі.

Поїхав вчитися в місто, на агронома. Петро, потайки від дружини, наскладав хлопцеві гроші, поклав в кишеню і мовив.

– Сину, ти нас з тіткою Олесею поганим словом не згадуй. Хоч не любила вона тебе, але годувала, ростила, хто б знає, яке ти мав життя, якби не вона. А для мене ти, Іване, завжди будеш рідним, так і знай. Не забувай хати нашої і не минай.

Після навчання в селі зіграли весілля Івана та Марії, Петро вмовив Олесю і вони подарували молодим гарненьку теличку.

Іван влаштувався в селі працювати до фермера, заробляв гарні гроші. А згодом сам набрав землі і став господарем на все село.

Тепер його усі цінують та поважають. двій ко діток у них з Марією. Але на кожне свято Іван бере дружину та дітей і йде з гостинцями в стареньку хатину дядька Петра і тітки Олесі. Переступивши поріг цілує їм руки, кладе запашний стіл на стіл, роздає усім цукерки. Він дуже любить бувати у їх маленькій хатині, де пройшло його дитинство.

Він любить дуже щиро цих людей, вони його родина, як би там не було.

Вже немолода тітка Олеся швиденько виставляє на стіл приготовлені страви, кличе і своїх дітей і всі разом сідають за великий родинний стіл.

Цього року на Великдень Іван теж ходив до рідних. Марія сама готує смаколики, бо тітці Олесі вже важко, ледве ходить. Але свято має бути, радісне свято у маленькій старій сільській хатині поруч з найріднішими людьми, які колись підтримали Івана і дали йому прихисток.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – krassever.

You cannot copy content of this page