Мій батько кинув нас з мамою, коли мені було десять років. Він залишив нам квартиру, в якій ми жили, а сам переїхав жити в квартиру, яка дісталася йому від бабусі. Залишив батько нас не просто так – у нього з’явилася інша жінка, в якої була донька на рік старша за мене.
За збігом обставин, бабусина квартира знаходилася в будинку навпроти. Ми часто бачилися з батьком і його новою сім’єю, а із зведеною сестрою ми взагалі почали вчитися в одній школі. І це було нелегко. Вона, як могла, знущалася з мене, в мою сторону постійно летіли неприємні слова, вона і інших намовляла, щоб сміялися з мене. Закинути мій портфель в туалет для хлопчиків, поцупити мою куртку з роздягальні або вилити на голову склянку компоту в їдальні – їм здавалося, що це дуже весело.
Ще гірше було, коли мама працювала на вихідних і відправляла мене до батька. Мені при вході повідомляли, що я тут ніхто, і щоб вела себе, як в гостях. А мені було дуже боляче дивитися на те, як квартира моєї бабусі стала гніздечком для татової нової сім’ї.
Зведена сестра могла штовхнути мене, забирала у мене абсолютно все, а мачуха робила вигляд, що нічого не бачить і не чує. Якось сестра насипала мені цукор в суп, а її мати змушувала мене це їсти. Коли я поскаржилася татові, мачуха з незворушним виглядом з’їла ложку супу з моєї тарілки і сказала батькові, що я брешу, мені ще й попало від нього за брехню.
Здавалося б, діти, що з них візьмеш. Але коли ми виросли, мені було сімнадцять і я закохалася в хлопця. Але зведена сестра все зробила для того, щоб забрати його у мене. В підсумку вони таки одружилися, бо сестра оголосила, що чекає дитину. Мій батько змусив його одружитися з сестрою. Мені було дуже боляче.
Коли сестрі ледь виповнилося дев’ятнадцять, вона народила дитину. Жили вони всі в квартирі мого батька, на його повному утриманні – батько дитини ще вчився, а зведена сестра кинула інститут. Їх шлюб тривав три роки, потім вони розбіглися. Тепер всі татові гроші йшли на утримання співмешканки, падчерки та «онука», я була відсунута на другий план.
Я теж хотіла в інститут, але змушена була йти працювати, тому поступила на заочний. На другому курсі сталася біда – раптово не стало мого батька. Його друга сім’я навіть не мала грошей, щоб нормально провести його в останню путь, тому ми з мамою все зробили за свій рахунок.
Коли я вступила в права спадщини, я вирішила, що прийшла пора і їм платити за рахунками. Я була дуже ображена на свого свого батька. Адже він мене кинув, дозволив на ді мною знущатися, ще й змусив мого коханого одружуватися не зі мною.
Я знала, що наступить день, і я з насолодою виставлю їх з дому, людей, які заподіяли мені стільки зла.
Але батькова нова дружина мене випередила і прийшла до мене на розмову, дізнатися про долю квартири.
«Я сподіваюся, що ти розумієш, що все дісталося тобі формально. Тільки тому, що ми з твоїм батьком не встигли одружитися?» – почала вона.
А я ніби маленька – не встигли вони. Та за стільки років, якби тато хотів – він би давно з нею узаконив стосунки. Раптом в її словах я перетворилася в «милу дівчинку, яка не зможе так з нами вчинити».
Вони прекрасно знали, що я їх не пошкодую. Сестричка моя намагалася тиснути на жалість, привела мені свою дитину і запитала: «Невже ти зможеш вигнати дитину на вулицю? Ти ж добре знаєш, що нам нікуди йти». На цю дитину я дивилася із сльозами, у мене всередині все переверталося: якби не моя сестричка, у мене могла би бути своя дитина, дуже схожа на цього хлопчика.
Я обіцяла подумати. Всю ніч я не спала, не знала, як правильно поступити з ними. Все життя я мріяла їм помститися, а зараз, коли з’явився реальний шанс, я не впевнена, що хочу це робити.
Я не стала виганяти їх з квартири. Так, тепер це моя власність, але я дозволила їм пожити там ще кілька років, поки дитина не підросте. Може, за це час вони знайдуть собі нове житло. Бог їм суддя. Я їх пробачила і мені стало легше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
