fbpx
Життєві історії
Коли не стало бабусі, її квартира залишилася нашій мамі. Та вона сказала мені, мовляв, не ображайся на мене, дитино, але у тебе хороший чоловік, ти добре влаштована в житті, тому я цю квартиру подарую твоїй молодшій сестрі, Наталя у нас незаміжня

У є мене моя рідна молодша сестричка Наталя, 7 років різниці між нами. У нас з Наталею різні татусі. Зі своїм першим чоловіком моя мама розлучилася ще дуже давно, казала, що він був недобрим. А батька моєї сестри Наталі вона щиро кохала, але у нього на той час була своя сім’я.

Це зараз, коли минуло багато років відтоді і я вже доросла людина, то розумію добре, що можливо, тому і ставлення до нас з Наталею у мами було весь час різне: я, як Попелюшка завжди була, а сестра, як принцеса з якоїсь казки для мами.

А ще у нас була рідна бабуся, яка жила окремо – в шикарній великій двокімнатній квартирі з високими стелями. За радянських часів наші бабуся з дідусем були дуже серйозними і шанованими людьми, вони весь час працювали на хорошій роботі і там і отримали вони цю квартиру, причому в центрі нашого обласного міста, там дуже хороший район. Навіть на той час, це була дуже велика рідкість, щоб так комусь пощастило, як їм.

Ще на початку 90-х років я вийшла заміж, і з своїм чоловіком поїхала далеко від нашого дому. Наталя мені тоді дуже позаздрила – треба ж: за такого хорошого чоловіка дуже вдало вийшла я заміж, що він забрав мене з дому і повіз далеко жити до себе в гарні умови. Правда там у мого чоловіка була однокімнатна квартира, заздрити, особливо, немає чому, але все ж своє власне житло тепер було у мене, де лише я була господинею і я була щаслива від того.

Тільки облаштувалися ми на новому місці, почали жити, я влаштувалася на роботу, пішла працювати, як приходить повідомлення, що бабусі моєї не стало, а весь свій спадок вона залишила нашій мамі, своїй єдиній доньці.

Після такої недоброї звістки я відразу взяла відпустку на цілий тиждень, і поїхала додому. Допомогла попрощатися з бабусею, стали сімейні справи розбирати, про все говорити, та мама мені і каже: «Ось ти, дитино, щаслива зараз, живеш добре у шлюбі, доля тебе чекає гарна: чоловік у тебе красень, квартира своя є, а сестра твоя Наталя тільки починати своє життя, нехай бабусина квартира їй залишиться, я на неї перепишу, не ображайся на мене, доню моя! Ти ще колись мене зрозумієш, коли в тебе будуть і свої власні діти». Мама у мене не питала дозволу, а просто поставила перед фактом, адже з сестрою все давно вже вирішила.

Як так можна вчинити, адже діти мають бути однакові? Мама обіцяла потім мені свою власну квартиру переписати, але це ж земля і небо. У нас околиця міста якась, а там центр, дуже бегетий район. Тим більше мама молода ще була, що мені її відходу чекати не один десяток років? Та й не хочу я, щоб так було.

Забігаючи зараз трішки вперед, хочу розповісти, що потім мама вийшла заміж за молодого чоловіка, згодом її не стало, а вся її квартира дісталася цьому чоловікові, мені і сестрі – нічого абсолютно від маминого житла не залишилося, і нічого не довести. Час був такий, хоча і зараз не легше. Але тоді мені було прикро за бабусину квартиру. Хіба мало чого в житті може бути – я можу розлучитися, залишуся з дитиною на руках, куди я піду, якщо у мене свого власного даху над головою немає?

Їдучи, я намагалася достукатися до сестри, все їй пояснювала, сказала, що це не по-людськи якось зовсім. Але Наталя була якоюсь зовсім холодною до мене, тільки посміхалася і говорила, що не всім так щастить – вийти заміж за чоловіка зі своєю власною квартирою. Мені треба було їхати, до речі, по приїзду додому я дізналася, що перебуваю на другому місяці. Мені непросто далися ці 9 місяців, мені зовсім нелегко було.

За цей час сестра стала повноправною спадкоємицею бабусиної квартири, так як і обіцяла наша мама і ділитися зі мною не збиралася. Мати писала мені листи, ніби нічого не сталося, а я їй не відповідала жодного разу. Вона дзвонила по міжміському телефону, адже тоді мобільних телефонів ще не було, відповідав мій чоловік, я не хотіла розмовляти з нею зовсім. Тільки сказала їй один раз коротке: «Вітаю!», Коли вона вийшла заміж. більше мені нічого не хотілося їй сказати.

В самому кінці 90-х мами не стало. Якщо чесно, я нічого не відчувала – ні гіркоти, ні радості. Я навіть на прощання з нею не поїхала, по-перше – повинна була ось-ось народити другу дитину, а по-друге, не хотіла навіть бачити свою рідну сестру Наталю. Мама з сестрою просто самі відмежувалися від мене вже давно, якби мама мене любила, вона б ніколи не вчинила так з бабусиною квартирою.

За весь цей час ми з нею жодного разу не спілкувалися, а про маму мені повідомила сусідка. Ми з сусідкою ще потім кілька років спілкувалися, вона розповідала, що сестра так і живе в тій квартирі, заміж не вийшла, зате народила дитину, хоча чоловік той має свою сім’ю. Потім з сусідкою тією ми перестали бачитися, на зміну прийшов інтернет, а там вже все друзі і знайомі як на долоні видно.

Сестра моя Наталя інколи додавалася до мене у друзі на багатьох сторінках соціальних мереж, але я не прийняла її пропозиції, мені немає про що з нею спілкуватися. Зате від знайомих дізналася, що для чогось вона продала ту бабусину квартиру, з’їхала в однокімнатну простіше і у віддалений район, мабуть з грошима важко стало. Заміжня так ніхто Наталю й не покликав, дочку ростить сама, хоч досі зустрічається з кимось, мабуть сподівається на диво, що хтось з нею одружиться ще.

А мені здається – це бумеранг їй за жадібність і заздрість на рахунок мого чоловіка і нашої невеличкої квартири. Не знаю чому, але час не змінив нічого, я й досі іноді бачу її посмішку в той день, таку недобру і нещиру, коли вона дізналася що стане єдиною спадкоємицею такої дорогої нерухомості, а я – ні. Начебто душа іноді і підказує, що треба вже відпустити цю ситуацію і пробачити сестру, але розум вимагає: «Ні, не потрібна тобі така сестра, навіть якщо 25 років минуло!» Я думаю просто доля сама відплатила Наталі, якби вона щиро хотіла вибачитися, то давно вже це зробила б.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page