– Ми з моїми двома доньками ще давно домовилися, з самого початку, – розповідає пенсіонерка Олена Петрівна. – Що їх, дітей наших, у нас двоє з чоловіком, а зайва квартира у нас – лише одна! Тому жити в цій квартирі вони будуть по черзі обоє, ну так вже склалося якось у нас. Спочатку старша донька Людмила на ноги встане, на своє житло назбирає грошей, потім молодша Ольга так само. А там подивимося, далі вже, як життя складеться, буде видніше тоді. Ми з чоловіком в майбутньому думали здавати квартиру цю в оренду, щоб отримувати додаткові кошти на пенсії, бо зараз на пенсію одну не дуже проживеш.
“Зайву” квартиру Олена Петрівна отримала в спадок майже десять років тому. Старшій її дочці, Людмилі, тоді як раз десь виповнилося двадцять шість.
Людмила, на той час, збиралася заміж та чекала вже тоді дитину. Молодша дочка Ольга тоді ще лише закінчувала навчання у школі.
– Так продай ти цю квартиру, якщо вже так хочеш дітям власним допомогти, і гроші поділи дівчатам навпіл! – радила на той час Олені Петрівні її найкраща подруга. – Це буде найкраща допомога донькам твоїм, на мою думку. І нікому не образливо буде, адже цілком справедливо усе!
Але самій матері продавати квартиру зовсім не хотілося. Навіщо дочкам гроші за пів маленької квартири? Житла на ці гроші не купити, швидко витратять ці гроші та й усе. Брати кредит ні Людмила, яка чекає дитину, ні Ольга, яка навчається найближчим часом точно не будуть. Чекати, коли підросте та збереться заміж Ольга? Але Людмилі вже й зараз жити особливо ніде, а в них скоро дитина буде.
Тоді Олена Петрівна з чоловіком й придумали цей, здавалося б, на перший погляд, цілком бездоганний план.
А задум був такий – спочатку одна дочка поживе, назбирає грошей на перший внесок. Згодом вона візьме квартиру свою в кредит і з’їде, а в квартиру заселитися молодша Ольга. І теж не назавжди, а поки не стане добре на ноги, назбирає грошей і нехай собі квартиру бере окрему в кредит, якщо матиме чоловіка без власного житла.
Років 5-7 одна донька, потім стільки ж – друга. А там й буде видно, як життя в кого складеться. Якщо все буде добре, то й до пенсії копійка добра буде з оренди житла для стареньких, квартиру вони тоді свою повернуть собі.
Батьки надумали собі так і відразу зібрали сімейну раду з цієї нагоди – Ольга, Людмила з чоловіком, мати з батьком – і виклали всім цей план на найближчі роки.
Заперечень тоді ні в кого не було. Ключі урочисто вручили зятю в руки, і вже через тиждень Ольга з чоловіком переїхали в люб’язно надане батьками житло.
Якось дуже швидко пролетіли ті десять років.
Людмила з чоловіком і тепер уже двома синами, як і раніше живе в тій квартирі. Грошей вони особливо не накопичили за весь цей час – крім, хіба що, якихось пару десяток тисяч гривень, які, як крапля в морі, враховуючи наші дні. Живуть досить-таки скромно вони зараз, останнім часом у чоловіка проблеми з роботою, на жаль, почали сперечатися між собою ще й через безгрошів’я. Одним словом, перспективи ніякої не намальовується зовсім.
А от Ользі вже скоро буде двадцять вісім, вона живе на орендованій квартирі, зустрічається з молодим чоловіком і скоро збирається заміж виходити. Кілька разів вона вже підходила і до тата з мамою, і до рідної сестри з питанням – коли настане її черга жити в квартирі.
Людмила лише відводила очі, Олена Петрівна розводила руками та вмовляла молодшу дочку почекати ще трохи.
Але тепер відкладати вже нікуди – Ольга чекає дитину, вони з молодим чоловіком подали заяву до РАЦСУ.
– Загалом, ми з чоловіком подумали та вирішили – справедливо буде пустити в нашу квартиру зараз Ольгу вже, – ділиться Олена Петрівна. – Людмилі з сім’єю веліли протягом декількох місяців все спланувати і звільнити житло для сестри, в якої скоро дитина буде.
– А куди вона поїде? – запитують родичі.
– Чоловік мій сказав, якщо зовсім нікуди – ну, може прийти до нас в нашу двокімнатну квартиру. Але тільки, зрозуміло, вона з дітьми і тимчасово. Чоловік її нехай йде куди знає і поки підшукує житло для своєї сім’ї, якщо нічого за ці всі роки не пристарався.
Людмила зараз дуже засмучена, не очікувала такого повороту зовсім. Вона дуже ображається на власних батьків.
– Так, ми не змогли накопичити грошей! – сумним голосом розповідає Людмила. – Ми намагалися, звісно! Але з двома дітьми не так це просто грошей відкласти, а, тим паче, придбати житло. То одне, то інше вилазить постійно у нас. Але батьки наші що, кращі, чи що? Якби вони власні квартири купили, хоч одну, можна було про щось говорити. А так вони своє житло не придбали, у них у спадок одне і друге було.
Їхати зараз Людмилі з сім’єю просто нікуди. Можна орендувати квартиру десь на окраїні міста, але що тоді з дітьми? У своєму районі вони звикли до садочка, школи. Це не так просто – знятися з насидженого місця і відправитися кудись.
– Батьки придумали щось нерозумне зовсім, слухати зовсім не хочуть мене, – ображається Людмила на тата і маму.
Чому б молодшій сестрі чи не пожити на орендованій квартирі? Дітей у неї поки немає, а коли буде – яка різниця новонародженому, де жити? Дитя мале, може ще чимало часу жити з ними в кімнаті одній.
Проблема ще й у тому, що зараз у неї не найкращий період у відносинах з чоловіком, одні непорозуміння останнім часом і, якщо Людмила поїде до батьків з дітьми, то сім’я їх точно вже розпадеться. А розлучатися Людмила не хоче.
Олена Петрівна, від усього цього, сама вже не знає, що робити, але ж обіцяли дітям і свою обіцянку хочуть з чоловіком виконати сповна. Батьки не вважають, що вони в чомусь винні, бо тоді на сімейній нараді усі з ними погодилися і до сьогоднішнього дня усіх все влаштовувало. Але сумно, що тепер в родині одні непорозуміння і образи.
А як тут вчинити правильно зараз, щоб усі були задоволені і щасливі? Та чи є тут правильне рішення? Чи не помилилися батьки, коли лише одну доньку впустили жити в свою квартиру?
Фото ілюстративне.
