Звісно, я зовсім не хочу сказати, що дочка у нас у всьому ідеальна та найкраща дружина у цілому світі, у неї були і залишилися свої недоліки в юності. Але нічого, переросла досить таки швидко, за розум взялася відразу.
Закінчила згодом вона технікум на кондитера та тепер працює, можна сказати, за своїм фахом. Взагалі наша донька Іринка дуже талановита в цій справі, навіть на замовлення стала пекти торти, переконана, що зайва копійка ніколи не заважає, а тим паче, в такий важкий час.
Довго наша Іринка не виходила заміж, все якось не складалося в неї з особистим життям. Хто подобався їй – ті її не помічали, а тих, хто приділяв увагу їй – вона не любила сама.
А нещодавно вона познайомилася з одним хлопцем – ходить щаслива така, змінилася дуже. І заходити до неї в гості він став, дуже не сподобався нам з чоловіком. Сидить в кімнаті Ірини, в телефон лише дивиться. А вона й рада старатися біля нього – чай та каву йому носить, відгодовує його.
Я потім питаю: хто він по професії? Та ніби як програміст, сам десь навчався, пояснювала нам донька, нічого не закінчував, просто ремонтує комп’ютери по домівках. Дивно дуже було нам з батьком, а грошей ніколи немає, жодного подарунка доньці не приніс, ні однієї квіточки ніколи не бачила я, щоб він їй подарував.
Лише згодом я дізналася, що він не майстер хороший, всі клієнти на нього скаржаться, що він просто не ремонтує, а лише гірше робить та з вибаченнями йде – мовляв, вибачте, не вийшло.
Ой, як я Іринку нашу від нього відмовляла, не передати, адже не рівня він нашій донечці: вона трудівничка у нас така, красу створює та продає, і ми не бідні.
А у нього нічого за душею, навіть в одному і тому ж одязі ходить вже чимало часу, а хлопцеві під 30 років, з батьками ще й досі живе. Але Ірина щиро кохала і зовсім чути нічого не хотіла.
Згодом вони таки подали заяву до РАЦСу. Але поки вони не розписалися, вирішили ми своїй доньці купити квартиру, ми на неї накопичили з батьком вже давно. Однокімнатну, планували, правда, але хоч щось, бо жити з зятем таким нам з чоловіком дуже не хотілося. Ну не подобався він нам.
Весілля відіграли дуже скромне, у нас вдома лише для найближчий людей. Батьки нареченого, наші свати, прийшли, мати з вітчимом. Вони якісь байдужі до свята сина, подарували кавоварку, поїли, випили і швиденько собі кудись пішли. Зять наш, просто, дуже каву любить.
Стали молоді жити в своїй однокімнатній квартирі. Дочка часто бігала до нас грошей позичити – мовляв, від продажу тортів віддам. Ми запитуємо: а чим твій чоловік займається, що ти нам з тортів борг віддаси? Людям комп’ютери досі ламає?
“Та ні, – відповідає. – Себе в житті шукає!”
Зайшла я до них якось і бачу цього шукача: лежить він собі спокійно вздовж дивана в телефон дивиться. Ну я вже не могла мовчати, кажу: “Зятю, а чи не набридло тобі диван продавлювати? Може на роботу влаштуєшся?” “А куди я піду?” – відповідає він.
Домовилася я зі своїм братом, щоб влаштував нашого зятя до себе в автосервіс. Спочатку пішов на мийку, так і там себе проявив: то на ньому техніка якась дорога зламалася, то салон автомобіля водою забризкав, клієнти сердяться, не подобається їм це.
Посадили його тоді на склад до шин, навіть за комп’ютер. Сидить собі цілий день, іноді ці шини поносить з місця на місце, але хоч гроші почав заробляти, ми з чоловіком хоч зітхнули полегшено за свою Іринку.
Так минуло чотири роки, але дітей Ірина з чоловіком не мали, на жаль.
Але недавно дочка прибігла засмучена. Виявилося, що в її чоловіка є інша, ще й подружка моєї Ірини. Причому їй вже натякали чимало людей про те, що чоловік до неї ходить, а вона не вірила нікому.
А одного разу Ірина сама пішла за чоловіком і переконалася: прийшла до цієї подружки, подзвонила в двері і зайшла. А там чоловік її.
З роботи він був тут же звільнений, зрозуміло, і, після того, мій брат полегшено зітхнув. Зять пішов жити до тієї жінки, але ще й говорити нам став, мовляв, квартиру продавайте, вона ж наша на двох, у шлюбі куплена.
Ага, звісно, зараз! Вона спеціально була куплена до шлюбу, щоб він на неї не претендував. А зять вважає, що подані заяви вже вважаються укладеним шлюбом. Він так нічого й не зрозумів досі.
А взагалі я, щиро кажучи, рада, що так вийшло, бо ми вже з чоловіком дивитися не могли на цього зятя, так хоч моя донька чоловіка хорошого собі найде і матиме ще світле майбутнє, вона у нас працьовита дуже.
Іринка, хоч і сумує, і каже, що ще щиро кохає його і досі, але це справа часу, переживе. Але я хвилююся, що вона пробачить його і назад прийме. А він згодом знову налаштує її проти нас, буде лежати на дивані, а дочка ще й перепише квартиру на нього.
Як нам їй все пояснити, щоб вона забула про нього і не робила необдуманих вчинків? Сумно, але Ірина й досі кохає його. Я не розумію доньку. Що нам ще з батьком зробити, щоб вона забула про нього? Він там трохи поживе і до доньки обов’язково повернеться, адже таке добро, як він мав з нею, ніде не знайде. Чому діти дорослі не хочуть слухати нас?
Фото ілюстративне.
