fbpx
Життєві історії
Коли народилися діти, жити в квартирі чоловіка ставало все важче. Одного дня свекруха сказала, щоб я залишила їх житло, а чоловік промовчав. За мною приїхав вітчим, але не хотів забирати мене з дітьми до себе додому. Мене відвезли в квартиру бабусі. З двома дітками було мені дуже важко. Коли до мене іноді приходила мама, я просто їла. Мені здавалося, що потрібно наїстися на весь тиждень вперед, інакше часу більше не буде. Так минуло 3 роки. І якось чоловік зустрів мене з дітьми на вулиці

Хочу пораду почути, але навіть не знаю з чого почати, щоб розповісти про своє життя і той вибір, який постав переді мною. Все це, відбувалося наче не зі мною, я це згадую, як якийсь дивний сон, або фільм, який знімали мудрі режисери, щоб запутати сюжет. Тільки зараз я починаю розуміти, через які труднощі мені довелося пройти і не здатися. Озираючись назад, я навіть почала себе більше поважати і цінувати свій вибір.

Я завжди була дівчиною сором’язливою. Напевно, тому легше написати, ніж розповісти комусь про свою проблему. Перший раз за останні три роки не знаю, що робити. Як правильно вчинити, щоб коли пройде багато років я не шкодувала про свій вибір.

Познайомили нас з Олегом батьки. Вірніше, його мама – Ірина Миколаївна і мій вітчим. Вони до цих пір працюють в одному супермаркеті. Олег теж був скромним хлопцем, який важко знайомився і сходився з людьми. Та й галасливі компанії він не любив, як і я. Ми ніби були схожі.

Спочатку у нас все було добре. Зіграли скромне весілля, я переїхала жити в квартиру чоловіка, вірніше – його мами. Ірина Миколаївна трохи повчала мене, але все було в міру. Поки я не дізналась, що чекаю дитину. Відчувала себе не дуже добре. А від нової рідні ніякої допомоги не отримувала. Мати чоловіка почала, навпаки, розповідати, що я придурююся, щоб не звертала уваги на це все. Адже вона, коли чекала дитину, то ще й працювала з ранку до пізньої ночі.

Мені ставало недобре з кожним днем. Коли я дізналася, що чекаю на двійню, було таке враження, що чоловік просто злякався всього цього, він не очікував, що ось так в один день стане батьком двох дітей. Спершу він, якось не впевнено, намагався захистити мене перед мамою. А потім, судячи з усього, вирішив, що я – дійсно все придумую, щоб мене усі шкодували. Грошима мене обмежували неймовірно. І, якби не мама, яка крадькома від вітчима передавала мені трохи гривень, я просто не знаю як би жила, адже гроші мені в руки чоловік не давав.

А потім, з’явилося двоє хлопчаків, які не давали спати, змінюючи один одного. Олег дивився на все це, як на фільм, без своєї участі, наче він до всього цього ніякого відношення немає, все це мої проблеми і вирішувати їх маю теж я сама. Зі свекрухою ми вже постійно сперечалися. Дійшло до того, що в один день, мене до вечора, попросили звільнити квартиру, і, відповідно, дітей залишати ніхто не збирався, я мала їх забрати з собою.

Виселялася я теж зі суперечками. Вітчим не хотів забирати мене додому, приїхав «серйозно розмовляти з Олегом». В результаті мама з вітчимом забрали до себе бабусю, а мене переселили в малесеньку, завалену мотлохом квартирку старенької жінки. Правда свекруха тоді відкупилася від мене невеликою сумою «на переїзд» і пообіцяла оформити розлучення за свій рахунок з нарахуванням аліментів на дітей. Але, про які гроші можна було говорити, якщо Олег став працювати охоронцем в тому ж супермаркеті?

Я відмовилася від своєї частки в материній квартирі і оформила на себе житло моєї бабусі. Сюди ж прописала синів. Не знаю, що зі мною сталося, але я просто включилася в режим роботи, не відчуваючи ні втоми, ні смутку. Я вставала, коли ще було темно, прала і готувала їжу, одягала і годувала дітей, їхала разом з ними в магазин і збирала документи. Постійний їх плач більше не дратував мене, і я не спішила до них щохвилини, адже сил у мене було не так багато вже. А, коли працівники відповідних органів і люди в черзі починали нервувати від усього цього писку і ниття, мене обслуговували швидше, без черги. Іноді я засинала прямо в транспорті, коли не вдавалося виспатися вночі.

Коли до мене іноді приходила мама, я просто їла. Мені здавалося – потрібно наїстися на весь тиждень вперед, інакше часу більше не буде. Не було образи. Я, здається, взагалі розучилася відчувати. Навіть любов до дітей тоді не відчувала, настільки була втомлена повсякденними турботами.

Все змінилося, коли малюки вперше пішли в дитячий садочок. Повернулася додому і була приємно здивована тишею. Просто, як ніби мене викинуло на безлюдний острів. Вже почала думати, що зараз просто засну і забуду хто я і де. Дісталася до душу і полила себе крижаною водою, щоб повернутися в реальність. Згодом, звикла до вільного часу, встигала відпочити, переробити все по дому і навіть почала трохи підробляти – допомагала з прибиранням в найближчому салоні краси. Там же вивчилася на майстра манікюру, стала брати собі клієнтів. Якась копійка у мене вже появилася тоді.

І ось, коли поверталися з близнюками з садка, випадково по дорозі зустріла свого колишнього чоловіка. У нього просто дух перехопило, наговорив мені купу компліментів, розплакався, дивлячись на малюків. Підвіз нас додому на своєму авто, хоча я і відмовлялася.

А потім прийшов миритися! Уявляєте? Через три роки! Після того, як мені було так важко всі ці роки. Він же весь цей час висипався, не обтяжував себе нічим, купив машину, не зрозуміло за які доходи, адже постійно скаржився на брак грошей. Я запропонувала йому почати з того, що просто брати дітей до себе на вихідні. Увечері він стояв під моїми дверима зі словами, що його мама його вигнала. Він з нею посварився і більше від нас не піде. Але, я його поки не пустила в квартиру, я не можу так швидко прийняти таке важливе рішення, адже не впевнена, що він щирий зі мною. Нехай поживе сам і зрозуміє, що таке, коли тебе виганяють, а ти не знаєш, як далі жити.

Чесно кажучи, коли я дивлюся в очі Олега, я розумію, що не дивлячись ні на що, все-одно я його кохаю, хоча вже пройшло чимало часу. Я всі ці роки прокручувала у себе в голові той день, коли він повернеться до мене та діток. Та й синам потрібен батько. Але, я не хочу знову бачити біля себе чоловіка, який уникає труднощів. Навіть не знаю, що робити, та й діток дуже шкода.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook