З Русланом я познайомилася в медичному університеті, де ми обоє навчалися. Він старший за мене на 2 роки. Руслан родом з цього міста, а я – з іншого. Батьки Руслана – дуже забезпечені люди, у яких у власності є багато нерухомості, автомобілі, власна справа. Мої батьки теж не бідні, але не такі заможні, як у Руслана.
Ми почали зустрічатися, познайомилися з батьками. Мої батьки не дуже підтримували наші відносини, вважали, що шлюб буде нерівний, і я не буду щасливою в ньому. А його ж, навпаки, спочатку дуже добре прийняли мене і були щасливі. Але потім я зрозуміла, що чекаю дитину, і відтоді все змінилося кардинально.
Постало питання про те, що нам треба одружитися, і тут свекри сказали своє категоричне «ні». Відмовок було багато – і що Руслан ще замолодий, і що йому спочатку треба думати про кар’єру, і що я йому не пара. В мене не було іншого вибору, як тільки чекати, коли батьки Руслана змінять свій гнів на милість.
Коли народилася донечка, свекруха навіть не привітала і не зателефонувала, лише попросила, навіть швидше зажадала фото і не від мене, а від чоловіка. Потім доводила йому, що вона – не його дочка, бо зовсім на нього не схожа. Щоб не кидати навчання мені довелося залишати місячну дитину з моєю бабусею. Але їм цього було мало: вони потайки забрали його паспорт, щоб він не оформляв дочку як свою.
Одружилися ми таємно від них, коли дитині було 7 місяців. Зараз минув рік. Внучку вони, як і раніше, ще жодного разу не бачили. Вони дарують йому квартиру, говорять, що допоможуть і з усім іншим. Але кажуть, що знати мене, мою дочку, мою сім’ю вони не хочуть. Я не хочу, щоб у чоловіка через мене зіпсувалися відносини з його батьками. Особисто мені нічого від них не потрібно.
Але чого вони домагаються? Чому так дивно себе поводять? Ні мене, ні дитину вони бачити не хочуть, але при цьому вони не втомлюються передавати мені через чоловіка поради як мені її годувати, як спати укладати, як лікувати.
Так, сім’я у нього забезпечена, але нам нічого від них не потрібно, оскільки я теж не з убогої сім’ї і через рік виходжу на свою роботу, плюс чоловік дуже старається заради нас. Якщо вони не хочуть нас знати, то навіщо робити такі подарунки? Якщо це такі кроки назустріч, то навіщо такі слова говорити?
Я не знаю, що робити? Чи можна в такій ситуації ще якось налагодити наші стосунки?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
