fbpx

Коли Надія вмовила свого сина розлучитися з дружиною, невістка таки пішла з її дому. Та от тільки Микола, після того, з матір’ю жити більше не міг. Поїхав в Польщу на заробітки. Десять років відтоді минуло і мати стала розпитувати чоловіків чи сина її не бачили за кордоном

В кінці нашого маленького села стояла невеличка стара хатина баби Надії. Всі люди її минали, обходили стороною завжди. Старалися звернути з дороги ще до її вулиці, навіть близько до неї ніхто не підходив, щоб не побачити немолоду жінку, бо вітатися навіть з нею ніхто не хотів, в ту сторону ніхто ніколи не дивився, наче й не було тієї маленькою вулички для сільських людей. Наче примара стояла та хата багато років.

Про Надію недобра слава в селі ходила, а все через Олесю.

Олеся була справжньою красунею і хорошою господинькою, але з бідної родини. Не було у неї ні батька, ні матері, виховувала її з малечку рідна батькова тітка.

У тітки Олесі жилося дуже непросто, у тої і без неї було п’ятеро своїх дітей, але найважча і найскладніша робота діставалася племінниці, на ній був чималий шмат домашньої важкої роботи.

В маленькій тітчиній хатині було так багато людей, що ніде було яблуку впасти. Олеся завжди спала в коморі, на старому кожушкові, вкривалася стареньким покривалом, яке постійно шила, адже там була дірка на дірці.

Тому, коли її засватав єдиний син Надії, молоденька Олеся сяяла від щастя, бо Миколу вона щиро кохала.

В селі всі знали, що Надія недобра жінка, але Олеся не зважала зовсім на це, бо знала добре, що ставитиметься до матері свого чоловіка з величезною повагою та турботою, тому зуміє розтопити увесь лід.

Коли Олеся переступила поріг свекрухи, вона відразу незлюбила її. Але дівчину це не засмучувало, вона тепер тішилася тому, що у них з чоловіком окрема кімната і їй не доведеться спати в коморі на підлозі.

І Олеся щодуху взялася господарювати. Ранесенько вставала, бралася за господарство, готувала їсти, а під вечір лише з городу поверталася, щоб всім їсти приготувати.

Усі люди в селі бачили, яка у Миколи гарна та працьовита дружина. Усі крім Надії, вона навіть недобре на невістку дивилася, хоча їла і сніданок, приготовлений Олесю, і вечерю. Не вдалося невістці розтопити її холодну душу.

А потім народився в подружжя маленький синочок. Жінка думала, що мати зрадіє дитині, але та щодня лиш про те говорила, що він не схожий на її сина: у нього очі голубі, а у її сина чорні, і дарма, що сама Надія була голубоокою. Така доля, синочок був схожий на неї, а не на свого батька.

І так день за днем Надія все говорила і говорила Миколі, щоб добре пригледівся до маленького хлопчика, бо вона знає, що він не їх роду.

І таки вплинули материні розмови на самого Миколу. Він став віддалятися від дружини і від сина. Як Олеся не намагалася переконати чоловіка, що він помиляється, але їй це не вдалося. А коли не стало її бабусі, Олеся перебралася в її хату, в сусіднє село, бо такої сім’ї більше не хотіла.

А через рік жінка вийшла там заміж. Люди говорять, що чоловік у неї добрий і працьовитий, а як синочка їх любить, то й годі казати, вже й донечку вони чекають. Олеся де не ходить – сяє від щастя.

А от Микола не міг більше жити з матір’ю в одній хаті, яка постійно бурчала і була нічим незадоволена, згодом поїхав у Польщу з чоловіками з села на будову, грошей заробляти, відтоді ніхто про нього нічого не чув, до матері він більше не повертався жодного разу, старенькій навіть прихилитися тепер немає до кого. Але ніхто в селі її не шкодує, ніхто не допомагає.

А Олеся вже вдруге стала мамою. Така щаслива по селу ходить зі своїми діточками.

Таки зустріла вона свою щасливу долю, хоча важкою ціною. Але тепер у неї все добре, її люблять та цінують.

Якось в неділю Надія зустріла Олесю, вона якраз йшла з її внуком. Надія впала на коліна перед невісткою, адже коли онук підріс – було дуже добре видно, що він схожий на неї, в своєму онукові вона бачила себе в дитинстві. Стала плакати й просити Олесю пробачити її, бо на старості років зосталася сама.

А Олеся, попри свою доброту, цього разу просто пройшла мимо, навіть не звернувши увагу на свою колишню свекруху.

Деякі люди засудили Олесю, мовляв могла пробачити стару жінку. Але Олеся спокійною душею прямувала далі. Вона цій людині нічого не винна. Хіба не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page