Моя рідна сестра Тетяна розлучилася 2 роки тому, відтоді вона чомусь вважає, що всі їй мають допомагати.
Тетяна думає, що всі їй винні і мають підлаштовуватися під неї, скрізь їй намагатися допомогти, адже вона одна виховує дитину. А їй одній дуже важко.
Я, особисто, не вважаю, що моїй сестрі важко живеться, адже людям буває і гірше.
У неї був непоганий, як на мене, чоловік. Жили вони у його трикімнатній квартирі, яку він мав ще до їхнього шлюбу з сестрою.
А коли Тетяна з чоловіком розлучалася, то він залишив моїй сестрі з дитиною свою однокімнатну квартиру, не залишив її без нічого, хоча ці дві квартири були його ще до шлюбу.
Тетяна моя має дуже непростий характер, всі про це знають, тому навіть наші родичі не здивувалися, що вона розлучилася зі своїм чоловіком після двох років шлюбу.
Наша з сестрою мама живе в селі, недалеко від нашого міста, де ми живемо з Тетяною, кілометрів 60.
Після розлучення моя сестра скаржиться мамі на своє непросте життя і мама її шкодує: дає її все з городу, готує консервацію, навіть частину пенсії своєї віддає.
Все б нічого, я перестала звертати на це увагу, адже вважаю, що живу не краще за свою сестру, але не скаржуся нікому, як мені важко. Ми з чоловіком в усьому її завжди допомагали і фізично, і грошима.
Але Тетяна постійно докоряє моєму чоловікові, що він не допомагає тещі.
Моя сестра сама телефонує моєму чоловікові, просить то полагодити щось, то картоплю садити, то копати, розпоряджається ним, наче своїм.
Мій чоловік Олег завжди допомагав і мамі і сестрі, а цього року відмовився.
Справа в тому, що в якось восени до мами в село приїхала Тетяна, вона хотіла взяти картоплю, адже знала, що ми домовлялися з мамою, що приїдемо на вихідні копати картоплю, але у нас не вийшло.
Тетяна приїхала взяти картоплю, а її немає, ніхто й не думав без нас копати.
Сестра день посиділа в мами, другий, самі вони без нас нічого робити не хотіли. А потім набрала мене, сказала, що Олег немає совісті, адже не хоче допомагати нашій мамі, а вона вже людина поважного віку, сама нічого не може робити.
Я сама набрала маму і сказала, щоб не нас вона не ображалася, але ми не приїдемо. Якщо Тетяні потрібна картопля, нехай копає, а я не хочу, щоб вона командувала ще й моїм чоловіком і руйнувала і нашу сім’ю.
А коли стали вимикати світло в Україні і була ситуація восени дуже складна, моя сестра з дитиною вирішила поїхати в Німеччину на зиму і перечекати там час до весни.
І не прийшло й тижня, як Тетяна стала нам телефонувати додому, скаржитися, що їй важко, плаче, просить, що б ми на картку їй вислали грошей. Мама пенсію відкладала майже рік, взяла і вислала їй 10 тисяч гривень.
Я аж розгнівалася на неї. Ну як так може бути? Люди з двома, з трьома дітьми виїжджають за кордон, якось знаходять тимчасове житло, звертаються до волонтерів, крутяться, розуміють, що час складний для всіх. Тетяна й допомогу якусь там отримує.
Так сестра зовсім совісті не має, поїхала за кордон і просить, щоб мама пенсію висилала з України.
А нещодавно мама мені сказала, що сестра знову дзвонила. Плакала, що дитина захворіла, просила трохи грошей. У мами немає, вона мене стала просити, щоб я сестрі допомогла, але я сказала, що не дам ні копійки, бо самим важко.
А оце сіла і задумалася: правильно я роблю чи ні?
Фото ілюстративне.