fbpx

Коли минулого року на Великдень біля нашої хати зупинився автомобіль Галини, батьки наче помолоділи. Мама тупцювала біля сестри, а тато зі своєю спиною тягав важкі сумки. За столом мама все сестру вихваляла, що таку господиню ще пошукати потрібно. Тато дав онучці 500 гривень, а моїм синам – по 200. Галя трохи гостювала, а потім поїхала в столицю. Наступного дня мені подзвонила мама, сказала, щоб мій чоловік шукав трактор і виймав їм картоплю з погреба, бо скоро города потрібно садити

Минулого року на великдень моя сестра востаннє приїжджала до батьків, бо потім всі сиділи вдома і Галина з чоловіком не хотіли приїжджати зі столиці, говорила, що хвилюється за батьків.

Галина заміжня, живе в столиці з чоловіком і донькою. Я теж заміж вийшла давно, але з чоловіком і синами так і залишилися ми жити в селі, хоча в окремому будинку мого чоловіка.

На той Великдень мама дуже хвилювалася, хоч би Галині вдалося приїхати з Києва. Наготувала купу смаколиків, напекла пасок і пирогів.

Коли машина Галини зупинилася біля нашого подвір’я, тато з мамою, наче помолоділи. Такі щасливі стали крутитися біля доньки, тато, забувши про проблеми з спиною, розвантажує важкі сумки. Про мене й дітей вже забули.

Галина викладала гостинці, а мама все не втомлювалася нахвалювати її, яка ж вона добра господиня.

За великоднім столом всі розмови були про сестру та онучку. Батько дав доньці Галині 500 гривень, а моїм синам по 200.

Сестра гостювала три дні, батьки не вгавали, лише й біля неї крутилися. А потім Галина поїхала.

Наступного дня мама стала мені телефонувати, щоб мій чоловік шукав трактор, бо потрібно орати город, скоро саджати картоплю, а батьки ніколи самі на своєму городі без нас не роблять, говорять, що старі, важко їм. Тато просив, щоб чоловік прийшов з нашим сином і дістав картоплю з погреба. І все почалося, як завжди.

Відмовити батькам у допомозі ми не можемо, але вони сприймають все, як належне. Сестра теж могла допомогти дістати картоплю, але мама в житті такого Галину й зятя не попросить, вона звикла, що це ми маєм робити.

Відтоді Галина не приїжджала жодного разу, а всю роботу для стареньких батьків робили ми з чоловіком. Скоро знову великдень, а в мами тільки й мови про сестру, так чекає, що вона вже приїде з сім’єю.

А мені сумно з того, що, як працювати – то зі мною, а як святкувати – то з сестрою. Хоча батьків доглядаємо ми, але хату вони, про що вже й сьогодні говорять, залишать нам з сестрою в рівних частинах.

Інколи образа мене не залишає. Але що я тут можу зробити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – fermerbezhlopot.

You cannot copy content of this page