Коли син Микола привів дівчину Світлану додому і оголосив, що вони кохають одне одного, Олена Петрівна прийняла її відразу добре, про себе подумавши:
– Скільки їх уже було, жодна не залишилася з ним жити надовго.
Так і на цей раз, вона особливо не хвилювалася і не переживала. Сина вона дуже любила, але завжди переживала за нього, хто ж буде його дружиною, їй хотілося, щоб йому також пощастило, як їй колись. Її чоловік Василь, батько Миколи був дуже хорошою людиною, вони з ним пройшли і вогонь, і воду, і мідні труби, багато всього було і поганого, і хорошого. Але вони дуже кохали одне одного і пройшли життя рука об руку, труднощі тільки об’єднували їх.
А зараз Олена Петрівна вважала, що всі дівчата меркантильні, шукають у всьому лише вигоду, і ведуться на її сина, тільки через квартиру, яку вони з Василем заробили власним горбом, адже це коштувало їм чималих зусиль. Зараз часто-густо, сім’ї розпадаються, тому що молоді не змогли перенести разом сімейних труднощів, і швидко розбіглися. Це зробити найлегше, ніж спробувати зберегти сім’ю. Для сина вона такого не хотіла.
Ні, вона нікого не виганяла, вона з розпростертими обіймами зустрічала потенційних невісток, але завжди перевіряла на міцність, і ще жодна не витримала, всі покидали Миколу, незважаючи на запевнення в коханні. Як тільки вони чули, що квартиру не будуть розмінювати і мати залишиться жити в своїх стінах, все кохання дівалося, по крайній мірі, так було з останніми двома дівчатами. І справа навіть не в тому, що Олена Петрівна була жадібною, вона просто прораховувала той варіант, якщо вони розміняють квартиру, вони свою маленьку продадуть, і куплять нову вже в шлюбі, тобто в разі розлучення Миколі дістанеться мало.
Тому в розмові з Світланою, вона не забула натякнути:
– Ви, якщо надумаєте одружитися з моїм сином, майте на увазі, квартиру я розмінювати не буду, якщо хочете то живіть зі мною разом, – запропонувала майбутня свекруха.
-Ні що Ви, я орендую прекрасну квартиру, грошей поки мені вистачає, невелику, але затишну, навіщо ж ми будемо Вам заважати, – відповіла спокійно Світлана.
Вона все дитинство провела з ворогуючими мамою і бабусею, і зареклася не жити зі свекрухою, якою б хорошою вона не була. Олена Петрівна з радістю усвідомила, що ця дівчина подобається їй:
– Ну поживемо, побачимо, життя покаже – подумала вона.
Молоді стали жити разом, з мамою часто бачилися, то вони до неї в гості приходили, то вона до них, дружно жили весь цей час. А потім радість велика трапилася, внучка з’явилася на світ у Олени Петрівни. Тільки от Миколи фірма оголосила про банкрутство, і залишився її син без роботи.
Олена Петрівна, приходячи погратися з онукою, помічала, зовсім погані справи у дітей, намагалася допомагати, продукти купувала, але на одну малу пенсію дітям багато не допоможеш. Тоді вона знову запропонувала невістці переїхати до неї, в тісноті та не в образі, як то кажуть, зате за квартиру платити не треба, всім набагато легше буде разом, та й онучку вона глядіти частіше зможе, гуляти з нею. Але невістка відмовилася, та й син її підтримав, він якщо чесно боявся, раптом мама знову візьметься за старе, і почне виживати Світлану зі своєї квартири, такого він допустити не міг, дружину він дуже свою кохав, і волів би жити на одному хлібі і воді сам, аби дружина з мамою не посварилися.
– Дякую, мамо, але ми самі якось впораємося, я ось поки за фахом не знайду роботу, влаштувався вантажником в сусідній магазин, Світланка перекладами трохи підробляє, нічого впораємося, з часом все налагодиться і нам легше буде, – ввічливо відмовився син, намагаючись не образити свою маму.
Але мама, вона на те й мама, як тут заспокоїтися, якщо треба допомогти дітям, адже вона бачила, що їм важко, і вже сама розміняла свою двокімнатну квартиру, на повноцінну однокімнатну і кімнату в комуналці. Побоюючись, що молоді не приймуть її, вона цю квартиру подарувала внучці на рік, вже від цього вони точно не відмовляться, а сама переїхала в кімнату.
Ну що тут було сказати, Світлана від такого подарунка навіть розплакалася, син, взагалі, здивовано дивився на матір, чи не втратила вона розум, так боролася за свою квартиру, і так просто розлучилася з нею, хоча її про це ніхто не просив.
Але Олена Петрівна просто була рада за сина і його сім’ю, вона зрозуміла, що вони і справді кохають одне одного, і Світлана – це саме та жінка, яку вона завжди хотіла в дружини синові.
Історія ця мала продовження, через кілька років, коли внучка підросла і вони встали на ноги, вони продали цю квартиру і кімнату, і купили дві невеликі квартири поруч, так добре вийшло, ніби й разом, але у кожного своє житло, і далі живуть дружно. Мама в усьому допомагає своїм дітям, щодня водить внучку в садочок, забирає її до себе, а Світлана знайшла хорошу роботу, тепер справи у них йдуть добре.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
