fbpx
Життєві історії
Коли Микола перед весіллям знайомив мене з моєю майбутньою свекрухою, то відразу сказав, мовляв, мамо, а у Світлани своя квартира є, вона не бідна, має гарне придане. Я аж здивувалася. До чого це, думаю

Зі своїм чоловіком ми вже разом 2 роки живемо у шлюбі, а я з його мамою й досі не розмовляю, а все через звичайний посуд.

– Мамо, це Світлана, Світлано, це мама, – така фраза прозвучала з вуст мого нареченого, коли ми вперше прийшли до Тетяни Михайлівни в гості.

Привід був для цього досить таки серйозний: ми з Миколою все добре обдумали і на наступний день ми збиралися подати заяву в РАЦСу.

Перше знайомство мене зі свекрухою пройшло просто на відмінно. Ми розмовляли, сміялися багато, міркували на тему майбутнього життя.

– У Світлани є своя квартира, – сказав мій майбутній чоловік, якось несподівано для мене, – однокімнатна, їй її батьки купили вже давно. Перший час ми поживемо там, у моєї дружини, а потім продамо наш будинок в селі, батьки Світлани грошей дають. Тоді і купимо двокімнатну квартиру, ну, а якщо грошей нам не вистачить, то в кредит візьмемо. Продавати її однокімнатну квартиру ми не станемо, у нас на неї інші плани.

– Правильно ви все спланували, – схвалила Тетяна Михайлівна, – квартира їсти просити не буде, нехай залишиться. Підмога зате буде гарна, якщо здаватимете в оренду її, рахуйте це, майже, додаткова зарплата. Здавати ж можна в оренду, а це дуже хороші гроші у наш час.

Загалом, ніяких зайвих непорозумінь, життя мені малювалася щасливим, сповненим хороших надій і сподівань, спокійним та райдужним.

Той самий будинок в селі чоловікові заповідав його дідусь, як єдиному онукові. Так що навіть до цієї власності мама чоловіка відношення мала вельми опосередковане.

У призначений день ми з Миколою урочисто розписалися, посиділи ввечері в затишному ресторанчику вузьким колом, поруч з найближчими людьми: батьки, найближчі родичі, по парі друзів з кожного боку.

Після весілля ми з чоловіком поїхали відпочити в гори на 10 днів, потім ще залишок відпустки провели в роз’їздах по своїх далеких і близьких родичах, так що вперше в мою квартиру свекруха потрапила вже десь через місяць після весілля.

– Маленька вона якась, тісно тут дуже, звісно, ​​але не велика проблема, – сказала тоді мати чоловіка, озирнувшись, – та й не будете ви тут жити довго. Сестра дзвонила, начебто є покупець на будинок.

Я все це слухала, накриваючи на стіл. Чашки, блюдця, тортик, все як годиться. Попили ми чай, я відразу встала, не люблю, коли посуд брудний, простіше відразу помити і прибрати. Мені скупчення тарілок в раковині прямо от завжди настрій псує, є у мене така примха.

– А чим це ти посуд миєш, Світлано, скажи мені? – пролунало якесь трохи дивне запитання у мене за спиною.

– Засобом для миття посуду рідким, звичайним, як усі люди, – я назвала марку, вже й сама не пам’ятаю яку, але нічого особливого в ній не було, такий миючий засіб в магазині купила, як і всі люди користуюся ним.

– Ну і даремно, це не дуже корисно, а скоріше – навпаки. Ви це з їжею потім вживаєте. Це не правильно, так не варто робити зовсім.

– А чому ж тоді цей посуд мити? – питаю.

– Як раніше усі робили, – каже мама Миколи, – милом господарським, або содою звичайною, яка коштує копійки в магазині.

– Я запах господарського мила не люблю, – відповідаю я їй відразу, – та й яка різниця? Від нього теж користі мало.

– Ну як знаєш, – сказала сухо свекруха, – ви – молоді, ви по-своєму живете, більше нас знаєте, на наш досвід озиратися не хочете.

На тому розмова про посуд у нас з Тетяною Михайлівною у нас завершилася.

Свекруха приходила до нас ще не раз і не два, коли ми жили в моїй однокімнатній квартирі. Посуд я мила при ній і більше ніяких повчань мама чоловіка на тему того не висловлювала.

Ситуація змінилася місяців через 5, коли продався будинок чоловіка, коли мені батьки грошей додали і ми, взявши у мого дядька в борг суму, якої бракує, стали власниками двокімнатної квартири.

До того моменту ми вже знали, що 3 місяці я чекаю дитину. Мені було вже не дуже добре, та ще переїзд, не встигли як слід розкласти речі, як мама чоловіка прийшла з цукерками і тортом: на новосілля.

– А що це ти вся бліда якась? Пройде через пару тижнів, – підбадьорила мене свекруха моя.

А після чаювання, коли я встала з-за столу, вона знову почала говорити про те, що даремно я її не слухаю. Ось тільки тон Тетяни Михайлівни дуже якось змінився:

– Ні, ти подумай собі, їй говориш, як треба все робити, а вона все по-своєму робить! Викинь всі ці миючі засоби, купи звичайного господарського мила, або соду звичайну в магазині і тільки ним мий посуд!

І все це було сказано не порадою, а ніби мені давали команду так вчинити.

Потім я свого чоловіка запитала чи його мама завжди посуд мила господарським милом?

– Ні, – каже, – напевно останні пару років тільки, я ж з нею не жив. Коли я жив удома, у нас нормальний засіб був для миття посуду. Та не знаю я, що на неї найшло. Просто не звертай увагу на її зауваження, закривай очі на це.

Я й про все забулася тоді ще відразу. Але мама Миколи ще не раз поверталася до цієї розмови.

Потім я була якийсь час в стаціонарі, через 2 тижні повертаюся додому, а у мене на кухні біля посуду мильниця стоїть і в ній кусочок господарського мила і пачка соди.

Мого звичайного засобу, яким я користуюся, для миття посуду немає ніде, я все гарно так обшукала. І чоловік з дивним виглядом мені говорить: мама сказала мені мити посуд милом.

Я спустилася, зайшла в магазин на першому поверсі і купила пляшку рідкого миючого засобу для посуду, який використовувала завжди, і змінювати я його не збиралася зовсім.

Шматок того мила я викинула у відро для сміття, соду поставила поряд з крупою, так і не розпаковуючи її. А ввечері прийшла свекруха:

– Вже викинула? Ну для чого ти так зробила? Мій син тут живе, мої гроші в квартиру вкладені, хоч би заради ввічливості і поваги прислухалася б до моєї поради!

Мені не сподобалася така розмова.

– А які, – уточнюю, – ваші гроші сюди вкладено? Будинок чоловік отримав за заповітом діда. Ще одну частину дали мої батьки, а ще одну частину ми моєму дядькові віддаємо, адже позичили у нього решту суми. Квартиру мою плануємо здавати для того, щоб легше борг віддавати було.

– Але мій син тут живе, про нього потрібно краще піклуватися.

– Ключове слово, – кажу, – «про свою» сім’ю. Це мій дім, моя сім’я, мої правила. Хочете сюди приходити? Будьте ласкаві, поважайте правила і господиню цього будинку, інакше вам просто доведеться забути дорогу до нас.

– Виходить ти хочеш, щоб я пішла, а син мовчить і нічого тобі навіть не скаже.

Вона пішла і відтоді ми з нею не розмовляли.

І в будинок до нас Тетяна Михайлівна не ходила. Чоловік з коляскою урочисто спускався до під’їзду, щоб прийшла бабуся подивилася на внучку.

Зараз свекруха до нас ходить. Відносини у нас непрості. Щиро з нею ми не розмовляємо, так декілька слів можемо одна одній сказати для годиться.

Тема миття посуду більше між нами не ведеться. До речі, у нас посудомийна машина з’явилася вже тепер. І природно ми не мило господарське в неї кидаємо. Свекруха все бачить, але мовчить. Можливо зрозуміла все і ми з нею ще станемо рідними людьми.

Але чи варто мені робити перший крок, щоб порозумітися з нею? Чи чекати, коли вона зрозуміє, що не права?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page