Михайло – єдиний син у нас з чоловіком. Ми завжди старалися дати йому все найкраще. Син виріс, вирішив одружитися, ми його в цьому підтримали, невістку прийняли радо в свою родину.
Після весілля ми вирішили, що молода сім’я, поки не купить свою квартиру, буде жити з нами, але невістка навідріз відмовилася. Вона запропонувала жити у її батьків, але не захотів син, тому що хоча у них і чотирикімнатна квартира, але в ній, крім батька і матері, живе старший син з родиною і молодша дочка.
Коли Михайло сказав, що вони будуть знімати квартиру, ми з чоловіком подумали, що так вони ніколи не зберуть грошей на своє житло і вирішили переїхати жити на дачу, а молодим залишити квартиру.
Я вже на пенсії, а чоловік їздить на роботу в місто, не дуже це зручно, але що робити. Поїхали ми ранньою весною, а на початку жовтня вирішили приїхати додому на кілька місяців, щоб заощадити на опаленні. Як же ми здивувалися, що невістка за такий короткий час стала повноправною господинею і не приховувала, що не рада нашому приїзду.
Ми привезли багато всякої консервації, варення, купували продукти на всіх, навіть за цей час платили половину за комуналку, але Галина так і не подобріла до нас. Я не могла дочекатися поки знову поїду, хоча було так прикро, що мене так швидко вижили з власної квартири. Коли поскаржилася свасі, та сказала, що якщо вже залишили квартиру, так навіщо набридати молодим, якщо можна жити і на дачі, будинок дозволяє.
У жовтні минулого року у нас народився онук, і син вже через місяць почав питати, чи приїдемо ми з батьком на зиму до них. Ми відмовилися, ще їдучи від них, вирішили, що будемо жити там, все одно в місті за все платимо, будемо тут платити за опалення. Але через деякий час вже зателефонувала невістка, щоб сказати, що вони чекають нас. Я зрозуміла, що тепер їм знадобилася моя допомога з дитиною, інакше б не кликали.
Але ми не поїхали, не через принцип, просто все спланували, заготовили тут, взяли десяток курей і кроликів, як тепер кинути господарство. Син і невістка дуже образилися, син навіть сказав, що якщо нам онук не потрібен, то нічого приїжджати тільки в гості, щоб його побачити і на літо вони до нас теж з ним не приїдуть.
Дуже прикро, не розумію, в чому наша провина? Ми ж хотіли, як краще – віддали їм свою квартиру, щоб вони не поневірялися по знімних квартирах, а в результаті отримали те, що тепер маємо. Ми практично перестали спілкуватися з сином. Тепер я часто думаю, може не варто було їм віддавати житло. Якби вони самі всього досягали, може б і цінували все більше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
