fbpx
Життєві історії
Коли Михайло мене покликав заміж, мені було вже 52. Чоловіка мого не стало ще 20 років тому. Маю двоє дітей. Минулого року поїхала в санаторій і зустріла там Михайла. Відтоді моє життя змінилося, але про це ніхто в селі не знає. Якось Михайло попросився приїхати в гості

Коли Михайло мене покликав заміж, мені було вже 52.

Чоловіка мого не стало, на жаль, ще 20 років тому. після того, я й подумати не могла, що в нашій хаті з’явиться чужий чоловік. Все в нашому будинку було зроблено рученьками мого чоловіка, усі двері, кожне віконечко. Мій Іванко був такий роботящий, що я таких чоловіків ще не бачила. він був доброю людиною, турботливою та спокійною.

Ще в молодості мої батьки не хотіли, щоб я виходила заміж за нього, він нижчий мене ростом, трішки накульгував, одним словом, некрасивим був хлопцем. А я так прониклася його добротою, турботою, здавалося мені тоді, що він зробить щасливою свою дружину, хоч сам за душею копійки не мав. І таки зробив.

Вийшла заміж я не зі щирого кохання, а просто не хотіла жити вже з батьками, вони мене контролювали у всьому, батько постійно з ранку до вечора давав команди мамі і мені, і ми покірно поралися у господарстві. Як мені набридло таке життя, де зі мною ніхто не рахувався, де я навіть слова не могла сказати, бо батько говорив, що це його хата.

Інша справа мій Іванко, тихий, покірний, люблячий. З кожним днем я щиро закохувалася в нього все більше. ніколи не забуду той день, коли він мені на день народження за останні гроші купив коробку дорогих цукерок і ми з’їли їх всі відразу. Я тоді була такою щасливою, зрозуміла, що я для нього завжди буду на першому місці.

Іванко, а я його лише так називала завжди, був дуже працьовитим, нашу хату він побудував сам. А як він любив дітей і розказувати не буду, цього словами не передати.

А минулого літа діти купили мені путівку в санаторій і я зустріла там самотню душу, порядного та доброго чоловіка – Михайла. він жодного разу не був одружений, у нього багато років хворіє мама і він постійно доглядає її. Декілька разів у нього були наміри одружитися, але жодна жінка не хотіла йти у хату, де живе хвора свекруха, а залишити маму Михайло не міг.

Ми часто одне одному телефонували, Михайло запрошував до себе, казав, що й до мене може приїхати, якщо я запрошу. Але я до нього не їздила жодного разу, та й до себе запрошувати не спішила. Але за всі ці довгі місяці, я зрозуміла, що він дуже дорога мені людина. Навіть не уявляю, як житиму далі, якщо ми з ним не будемо спілкуватися.

Хочу бути чесною з вами, мені соромно перед родиною та дітьми. Що я їм скажу? Що привела чужу людину у хату збудовану своїм чоловіком? Що скажуть діти? Що скаже рідня, сусіди, друзі?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook