fbpx

Коли ми з Павлом одружилися, то я мала невеличку кімнатку в гуртожитку, а він хорошу двокімнатну квартиру. Тоді я вирішила схитрити і попросила чоловіка, щоб ми все це продали і купили трикімнатну квартиру. Я собі думала, що при розлученні теж матиму непогане майно. Та Павло вчинив зовсім інакше

Так склалося в моєму житті, що я двічі заміжня жінка. У першому шлюбі ну мене з’явилася дочка, але життя з першим чоловіком у мене зовсім не склалося, на жаль, і ми з ним розлучилися.

Ми з колишнім чоловіком досить таки довгий час жили на орендованих квартирах, а після розлучення ми з дочкою переїхали в гуртожиток – кімнату мого діда. Він зійшовся з однією бабусею, поїхав жити до неї, і ось переписав на мене своє житло, адже хотів, щоб я мала свій власний дах над головою.

Кімната крихітна, кухня і санвузол спільні з сусідами, але це було краще, ніж повертатися з дитиною жити до мами – вона у мене дуже сувора, а я не люблю жити під постійним контролем і вислуховувати її вічні претензії до мене.

Коли моїй доньці виповнилося 5 років, я познайомилася з одним чоловіком на роботі. Ні, він не колега, а клієнт нашої фірми: недавно став спадкоємцем квартири і оформляв у нас папери. Я тимчасово працювала діловодом, влаштували по знайомству мене на цю фірму, адже відповідної освіти я не мала: розбирати і складати документи, копіювати їх і роздруковувати.

Згодом з начальником нашим посперечалися, я пішла з роботи, але суть не в цьому: просто особисте життя почало складатися у мене після того.

Наречений в мене щиро закохався, та й мені він дуже подобався, якщо чесно говорити. А тут ще перспектива з житлом, правда, маленька двокімнатна квартира була у нього, та все ж.

Заміж покликав, та ще й з дитиною, хороший варіант для мене на сьогоднішній день. Ми з донькою переїхали до Павла, а кімнату в гуртожитку стали здавати в оренду.

Розписалися ми практично відразу після переїзду. Весілля не гуляли, хотіли з друзями в кафе просто посидіти, а дитину на няню залишити, але у дочки температура піднялася, тому відзначили вдома вчотирьох зі свідками своїми. А туди всіх?

Квартира невелика, і найголовніше – в ній не було ремонту, соромно когось запрошувати людей у таку стару обстановку. Ось через цей ремонт і почалася вся наша не дуже хороша історія, на жаль.

Я на той час влаштувалася на роботу в супермаркет, чоловік теж працює, плюс ще дохід зі здачі моєї кімнати в оренду і плюс аліменти на дочку. На життя цілком вистачає навіть жити стали зовсім непогано, не дивлячись, що зараз такі важкі часи у всіх.

Чоловік вирішив робити ремонт. Але я Павлові запропонувала інший варіант:

«Давай продамо мою кімнату, твою двокімнатну квартиру і візьмемо щось побільше, в новобудові? Або навіть трохи з кредитом трикімнатну квартиру придбаємо».

Але він не підтримав цю ідею. Його пояснення, в тому, що Павло не хоче нічого міняти, було просте: «Це нормально, що у кожного є свій власний дах над головою. Тим більше в наш загальний дохід йде оренда від гуртожитку. Та й квартира від батьків мені дорога як пам’ять. Я не збираюся з тобою розлучатися, але я думаю, поки нам двокімнатної квартири на трьох людей цілком вистачає! Тому давай будемо робити ремонт у моїй квартирі, а далі вже як буде».

Я стільки всього наслухалася за своє життя, що й не передати: як при розлучені люди роками ділять майно, що потім хтось з подружжя залишається ні з чим і я зрозуміла, що то можу бути я на їх місці. Я йому сказала:

«Роби тоді, добре! Але на мене і на мої фінанси навіть не розраховуй! Це не моє житло, я не знаю, як у нас може скластися життя, я зараз вкладу в твою двокімнатну квартиру свої гроші, а потім ти нас виженеш!» Ну хіба не логічно? Хіба я не права?

Павло за ці слова дуже образився на мене, промовчав, почав робити ремонт у всій квартирі сам. Так, на їжу і рахунки ми складаємося обоє, але залишилися свої доходи я відкладаю по трішки, а він платить за ремонт.

Поруч з нашим супермаркетом є великий будівельний магазин, і він просить іноді купити якісь дрібниці: запчастини до сантехніки, фарбу та це багато різних речей. Я погоджуюся, але з умовами, що він відразу поверне мені гроші.

Іноді мені стає трохи соромно за це: наприклад, кімнату моєї дочки він робить дуже мило і по-дівочому затишно. Совість гризе, але я стою на своєму, хоча мене навіть моя мати дорікає в такій бездушність – каже, що чоловік хороший, жити будете, а ти ведеш себе так не по-людськи.

Може дійсно я не права, як мені правильно вчинити? Чи маю я докладатися на ремонт в квартирі мого чоловіка?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page