fbpx

Коли ми з Михайлом одружилися, то відразу довго у свекрухи жили, у неї квартира в Херсоні. А коли стало неспокійно там, то взяли дитину і з Михайлом вирішили їхати в Ужгород. Дивлюся, свекруха і собі речі збирає

З Михайлом я познайомилася на роботі.

Після навчання в інституті я влаштувалася працювати в офіс, мені тоді було 23 роки, а йому – 27.

Мені він відразу сподобався і вже через рік ми одружилися, адже у нас було так багато спільного і світлі, просто чудові плани на майбутнє.

Я вийшла заміж і незабаром в нас з’явилася дитина.

Мій чоловік прекрасна людина. Всього себе віддає сім’ї.

Спочатку ми з Михайлом жили в квартирі його матері, але так сталося, що нещодавно ми повинні були переїхати і забрати з собою його маму.

Справа в тому, що квартира моєї свекрухи на Херсонщині, а коли там стало дуже неспокійно, ми з Михайлом вирішили їхати з дитиною в Ужгород, і свекруха захотіла їхати з нами.

І ось дивлюся я на мого чоловіка і на його маму, і мені здається, що це люди з різних сімей.

Михайло дуже добрий та уважний, турботливий, може проявити характер, коли потрібно.

А його власна мама зовсім інша людина, на жаль, проте всіма силами показує, що ми самі по собі, а вона сама по собі.

Зранку свекруха моя поспішає не приготувати сніданок, чи ще якось допомогти мені, а нафарбуватися, гарно вдягтись і після сніданку піти десь гуляти в парк, або біля ставка.

До нашої дитини вона теж уваги не проявляє зовсім ніякої, так як роблять це інші бабусі.

Для неї онук, наче зовсім чужа дитина і турбота про нього має бути на наших плечах, бо ми його батьки, а вона ніякого обов’язку до дитяти зовсім не відчуває.

Вона не намагається хоч інколи його чимось зацікавити чи погратися з ним.

Навіть посуд окремий собі виділила і ховає від нас, щоб з того посуду лише вона одна їла.

Та ще й постійно намагається мене повчати, щоб все було на її лад.

Коротше допомоги від свекрухи нема ніякої зовсім.

Дуже довгий час мене це дратувало, я просто не могла зрозуміти, чому так, що рідна мати себе поводить таким чином.

Але головне не це.

Ми відверто поговорили з чоловіком про все.

Я пояснила йому, що і як, чому ми ніяк не ладнаємо з нею.

Звичайно вимагати, щоб він її виселив я не можу. Але мовчати вже теж немає сил. І ось мій чоловік підтримав мене.

Михайло все матері сказав, і пояснив, що нам зараз важко і вона могла б хоч трохи допомогти, адже все оплачуємо ми і оренду квартири також, а мама всю пенсію лише на себе витрачає.

Але, свекруха, як не дивно, сприйняла це як докір, мовляв, ми в неї жили багато років, а тепер просто не знаємо, як позбутися її.

Мати чоловіка образилася, навіть розмовляти з нами не хоче, усім родичам телефонує, мовляв, приютіть, бо рідному синові вже заважаю.

Родичі шкодують її, вже Михайлові самі телефонують, мовляв добре стався до мами, бо вона повертатися додому хоче, а там зовсім зараз неспокійно.

Мені прикро за нас з чоловіком, що в нього мама така.

От як з цією людиною далі бути?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page