Так вийшло, що я народилася та виросла в маленькому селі, прожила я там все своє дитинство та юність, до своїх повних 18-ти років.
А коли мені виповнилося 18, то я вступила до вищого навчального закладу у невеличкому місті, яке знаходиться недалеко від нашого села.
Після закінчення інституту я влаштувалася на досить таки хорошу роботу в цьому ж місті у досить гарну фірму, вважаючи, що мені ну дуже пощастило в цьому.
Завдяки тому, що я відмінно закінчила своє навчання, мене відразу взяли на досить таки хорошу посаду з гарним окладом.
Працювала я там декілька років, дуже старалася якнайкраще виконувати свої обов’язки та нікого не помічала поруч з собою, вирішила, що від того, як я себе покажу і залежить моє майбутнє на тій фірмі.
Але згодом я познайомилася з Дмитром, він теж з нами працював в одній фірмі.
Дмитро постійно допомагав мені з роботою, проводив додому, допомагав нести важкі сумки, загалом, ми частіше стали з ним спілкуватися і зустрічатися.
Раніше я цієї людини не помічала, але зараз якось склалося все зовсім по-іншому.
А згодом сам Дмитро покликав мене заміж.
Я звісно, що погодилася, адже розуміла, що це саме та людина, з якою я хочу прожити все своє життя, адже кращого і добрішого чоловіка я не зустрічалася, здавалося, що ми з ним дуже споріднені душі.
Через те, що я з родом з невеличкого села, то у нас заведено святкувати весілля дуже шикарно, це така подія, на якій має гуляти ледь не пів села, адже там і сусіди, і якісь далекі родичі, і просто знайомі твоїх батьків, яких ти не знаєш і ніколи навіть не бачила.
Завжди у нашій родині запрошували на весілля приблизно чоловік 100, а то й більше, накривали величезний стіл та всі святкували, це звичайне весілля в селі, адже запрошуються всі близькі та далекі родичі з обох сторін, колеги з роботи, сусіди, друзі та знайомі.
У ті часи були навіть такі ситуації, що наречений та наречена декількох своїх гостей не знали в обличчя та ніколи до цього не бачили, адже вони могли бути далекою родиною, загалом таке часто відбувається, для села це звично і нічого в цьому недоброго немає.
А мій чоловік сам родом з міста, де зовсім ніколи так не святкується весілля таким чином, коли сотня людей збирається за столом.
У них прийнято зазвичай, щоб все було скромно та не дуже дорого, у маленькому колі найближчих людей та друзів, просто зібрати родину і своїх близьких друзів та посидіти разом, відсвяткувати в колі найближчих.
І, правду кажучи, в цьому питанні я повністю погоджувалися зі своїм чоловіком, адже на нашу думку не розумно витрачати всі свої кошти на весілля та потім сидіти без нічого та їсти один хліб.
Звісно, що моя родина на таку пропозицію відреагувала дуже недобре, для них це щось зовсім незрозуміле і все.
Мої мама й тато захотіли гучного та пишного весілля, як прийнято у нашій родині.
Родина не розуміє, чому ми їх не запродуємо святкувати наше одруження.
Але ми моїх батьків не послухали та зробили по-своєму.
Через декілька днів після того, як ми з Дмитром просто розписалися, просто зібрали свої речі та поїхали у весільну подорож самі.
Хоч на нас і ображаються мої мама й тато, не розуміють та всі родичі з моєї сторони, але ми не розуміємо навіщо витрачати стільки грошей на весілля, яких у нас немає, ще й в такий важкий час веселитися зовсім немає бажання, а кредити брати ми не хочемо.
Я вважаю, що пройде певний час і вони все зрозуміють та перестануть ображатися на таку, на нашу думку, дрібницю.
Адже гучне святкування не головне, а головне, щоб ми були щасливими.
Невже ми маємо робити дороге весілля тільки тому, що це хочуть родичі?
Чому батьки й родина не розуміють нас, а хочуть, щоб ми робили, як заведено в них?
Фото ілюстративне.
