Зараз мені прикро через власних батьків, не думала ніколи, що таке може статися в моїй сім’ї. Невже я – єдина їх дочка не заслужила того, про що мріяла багато років?
Кожна дівчина ще з раннього дитинства мріє про пишне весілля з розмахом та шикарну білу сукню нареченої. Звичайно ж, я теж мріяла, але збутися цьому, мабуть, на мій превеликий жаль, не судилося.
Мої досить таки забезпечені мама й тато зовсім не хочуть допомогти нам в організації нашого весілля, хоча я зверталася до них. А про причини я розповім трохи докладніше, вони мене, щиро кажучи, саму дуже здивували.
Вся справа в тому, що моїм мамі й татові дуже не подобається мій наречений Дмитро.
Щиро кажучи, їм би ніхто не сподобався. У батька мого східні коріння в роду, він взагалі думав завжди, що сам вибере мені нареченого, але не ті часи, що колись, як ви знаєте, зараз молодь сама собі обирає з ким прожити життя у парі.
І взагалі тато, чомусь, вважає професію мого чоловіка зовсім несерйозною: програміст. Типу, ну що це за чоловіча робота така в наш час – сидіти як білоручка та клацати по клавіатурі з ранку до ночі.
На думку мого тата, чоловік має будувати, робити якусь справжню важку чоловічу роботу, копати тощо.
Їм не зрозуміти, що така професія приносить хороший дохід в наш час, і люди досить таки забезпечені там працюють. Звісно, мій чоловік поки не заробляє такі гроші, але ця робота на перспективу, адже зараз він багато навчається, практикує, а згодом і заробляти почне.
А друге, що не подобається моїм батькам, що ми вже досить таки давно спільно живемо з Дмитром.
Це найбільше, знову ж таки, не подобалося моєму рідному батькові – знову ж таки, східне коріння не дає йому так просто дивитися на все.
Але ми з Дмитром відразу вирішили так, що буде краще, якщо ми трохи поживемо разом перед тим, як створити сім’ю, краще побачити одне одного в побуті, щоб потім, відразу після весілля, не думати про розлучення.
Ми з Дмитром вже два роки орендуємо квартиру, і я вже давно його називаю своїм законним чоловіком. Тому тато і сказав – яке вам весілля ще зараз грати: йдіть, розпишіться собі тихенько і й по все, ніхто й не помітить нічого. Чисто для формальності.
Але я хочу сучасне гарне весілля: красиву весільну сукню, посидіти з рідними і близькими людьми в кафе, щоб вони розділили зі мною найкращий день в моєму житті.
Та мої ж батьки вважають це все несерйозним. Вони вже досить зрілі люди, їм обом уже під 50, і думають, що весілля повинні бути по-старому, як у них: у їдальні з паперовими плакатами і з тамадою дядьком Петром під народні мотиви. А мама взагалі шила костюм у кравчині. Але ж це ж взагалі була не сукня, а казна що, вона навіть на той час була такою негарною.
Ось ці три основні причини. Мені прикро: я у своїх батьків єдина дочка, хоча склалося так життя, що у мого тата є діти від першого шлюбу, але він з ними майже не жив.
Невже я не заслужила того, чого хочу один раз в житті? Тим більше їм фінанси дозволяють зробити це повністю, але вони сказали, що і копійки не дадуть на весілля.
Ми з Дмитром, звісно, могли б взяти кредит, але це було б дуже нерозумно з моєї сторони. День потанцювати, а потім роками з відсотками платити. Ось і батьки мого чоловіка вважають так само.
Вони хоч і небагаті, але все ж через усіх сил намагаються нам фінансово допомогти в організації. Але і, звичайно ж, не без нашої участі. Чоловік вже купив нам кільця та замовив мені білу весільну сукню.
У матері мого чоловіка сестра працює в хорошому кафе, тому для банкету нам зробили хороші знижки. Але все одно, більше ніж на 20 осіб ми всі разом не зможемо оплатити, бо ціни там високі, на жаль, але вони скрізь зараз такі. Звісно, ми шикарно святкувати не збираємося, часи не ті, але зекономити багато не вийде навіть так.
Загалом, як я не вмовляла батьків допомогти нам з весіллям, вони відмовляються категорично. Мені дуже образливо за це.
Мати Дмитра якась людяніша – сяде поруч, обійме мене та заспокоює: “Нічого, доню, все у нас вийде: відгуляємо, розплатимося, все буде добре!”
І Дмитро шкодує мене, підбадьорює. Але я розумію, що це несправедливо, звалювати все на них.
Щиро кажучи, мені б хотілося так само вчинити з моїми батьками – не запрошувати їх взагалі. Але я не можу так вчинити, адже це рідні люди мої. Дуже шкода, що моє весілля не буде щасливим днем, воно мені запам’ятається на все життя чимось сумним та хвилюючим.
Тоді, можливо, дійсно нічого не робити і відмовитися від мрії своєї, якщо батьки не хочуть допомогти?
Фото ілюстративне.
