Після весілля мама мого чоловіка люб’язно впустила нас пожити в свою квартиру, яка на той час пустувала. У свекрухи був другий шлюб і вона зі своїм молодшим сином, жила у свого чоловіка. Ми з чоловіком в її квартирі прожили 10 років. Зрозуміло, що відносилися до неї, як до своєї, зробили там гарний ремонт, все поміняли.
Марія Сергіївна захоплювалася тим, як ми гарно все обставили і шість років тому сама запропонувала нам викупити у неї цю квартиру в розстрочку. За її словами це виглядало б так: ми їй щомісяця платимо певну суму, як тільки ми виплатимо всю вартість квартири, вона відразу напише дарчу на чоловіка.
Я, знаючи характер свекрухи, була проти всяких усних домовленостей. Це в її репертуарі через кілька років прийти і нас вигнати, заявивши що ніяких грошей в очі не бачила. І, тим більше, платити ми повинні разом, а квартиру – чоловікові по дарчій в його особисту власність… Тому від такого варіанту я відмовилася.
Ми оформили договір купівлі-продажу квартири, в якому були прописані всі умови: перший внесок, розмір щомісячного платежу, дата платежу, термін розстрочки і можливість дострокового погашення. Я наполягла на тому, щоб всі щомісячні платежі передавалися в присутності нотаріуса із запевненням розписок про отримання грошей.
Ми планували розрахуватися зі свекрухою років за п’ять-сім. Так як нам не довелося виплачувати банку відсотки по кредиту, це було дуже вигідне придбання. Нам не довелося витрачати гроші на винаймання – ми жили в своїй квартирі, природно ми не могли її продати – на квартирі було обтяження.
Рік тому свекруха розійшлася зі своїм чоловіком і повернулася в, як вона вважає, свою квартиру. Вона сказала, що продаж квартири був помилкою і просила її повернути. Само собою, про повернення грошей нам, мови не йшло.
Свекруха пішла до суду анулювати угоду. Я подала зустрічний позов про те, що вона не хоче брати щомісячні платежі спеціально, щоб у неї був привід розірвати договір купівлі-продажу.
Я позичила у своїх батьків гроші, щоб розрахуватися зі свекрухою і попросила, щоб суд виступив посередником в передачі грошей, я продемонструвала всю суму і заявила, що готова розрахуватися прямо в залі суду. Свекрусі довелося взяти гроші. Справу вона програла.
Весь цей час вона живе з нами і, як я зрозуміла, з’їжджати вона не планує. Мене дивує, як совісті вистачає: спочатку на нас в суд, щоб відібрати квартиру, а сама живе з нами, як ні в чому не бувало.
Та ось тільки тепер мої правила: свекруха живе в моєму будинку, а, як відомо, в чужий монастир зі своїм статутом не ходять.
Нещодавно вона підійшла до мене і запитала. коли я куплю їй окрему кімнату, вона хотіла б її здавати. Але я не збиралася купувати їй кімнату просто так, таким чином я хотіла з нею розрахуватися за квартиру, вона сама відмовилася.
З’їжджати вона не хоче, жити спокійно нам не дає. Чоловік її вигнати не може – бо вона його мама. Тобто, мама його хотіла вигнати, а він цього зробити не може? Тут нещодавно я почула, як вона нашіптує чоловікові, що було б непогано, щоб він повернув їй хоч свою половину квартири.
Я не можу з нею жити в одному домі, просто не можу. За її словами, я повинна з ранку до вечора бігати перед нею і її молодшим сином, годувати їх, обпирати. А я відмовляюся це робити, через це у нас з чоловіком з’явилися непорозуміння: вона щовечора йому скаржиться, що я нічого робити не хочу, навіть обідом її погодувати не можу. Я втомилася.
Даремно ми взагалі у свекрухи квартиру купили. Знати б раніше про можливі проблеми, краще б нову квартиру в кредит взяли. Нехай з переплатою, зате свекруха б точно не прийшла до нас жити. Що мені робити? Я вже думала йти до її чоловіка і просити, щоб вони помирилися і свекруха повернулася до нього. Але чоловік забороняє мені це робити, і іншого виходу з ситуації не пропонує.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
