Єдиний син ошелешив нас тим, що хоче одружуватися – йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі в свій час одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й синова наречена нам подобалася, Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі.
Коли ми зрозуміли, що справа вирішена, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості.
Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. То ж ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутню сваху ми, звичайно, попередили заздалегідь.
Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, родиною. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чисте і охайне подвір’я. Сам будинок, хоча і старий, теж був дуже охайний і чистий.
Нас зустріла ще з порогу наша майбутня сваха Олена. Вона відразу нам сподобалася, гарна така, приємна жіночка. Олена запросила нас до столу.
Частування було і справді смачним, видно було, що вона готувалася. Ми посиділи добре, Олена виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися. Справа в тому, що сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля. Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Мар’яна. Наш син теж був дуже розчарований таким поворотом. Весілля він хотів не для себе, він просто знав, як про нього мріє Мар’яна.
Ми з чоловіком вирішили не відмовлятися від весілля. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже. Свасі сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей з своє сторони. Люди ж з пустими руками не прийдуть. А те, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані.
І хоч Олена довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми вмовили її підтримати дітей. В середу, практично перед весіллям, в наші двері подзвонили. На порозі стояла сваха. Ми були вельми здивовані її візитом, запросили на чай. Олена довго не знала, як почати, а потім витягнула з сумки білий конверт, а з нього – гроші.
Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, бо не хотіли, щоб вона втягувалася у кредити, адже коли були у неї вдома, бачили, як просто і невибагливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона уже прийняла.
Весілля ми відгуляли на славу. Діти були дуже задоволені. На самому весіллі сваха ще раз здивувала нас, ми з чоловіком побачили, що вона не лише розумна, але і красива жінка. Олені було лише 45, вона давно розлучена, доньку виховувала сама. На весіллі ми її просто не впізнали, Олена розцвіла – зачіска, макіяж, сукня зробили свою справу.
Це побачили не лише ми, але і всі гості, серед яких був і молодший брат Василь. Василю 46, він розлучений, вже 10 років живе і працює в Польщі. А цього разу приїхав спеціально на весілля до свого племінника. Весь вечір Василь дивився на Олену, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причину я здогадувалася.
То ж вже на наступну неділю ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер вже до самої Олени. У Василя з Оленою все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат забрав свою дружину до себе в Польщу. Так моя сваха стала ще й моєю родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
