З Віктором я познайомилася на роботі. Після інституту я влаштувалася в офіс, мені тоді було 23, а йому 27. Мені він зразу сподобався і вже через рік ми одружилися. Я вийшла заміж і через пів року в нас з’явилася дитина. Мій чоловік прекрасна людина. Всього себе віддає сім’ї. Спочатку ми жили в квартирі його матері, але так сталося, що нещодавно ми повинні були переїхати і забрати з собою його маму.
І ось дивлюся я на мого чоловіка і на його маму, і мені здається, що це люди з різних сімей. Віктор уважний, турботливий, може проявити характер, коли потрібно. А його мама зовсім інша людина, проте всіма силами показує, що ми самі по собі, а вона сама по собі. Зранку вона поспішає не приготувати сніданок, чи ще якось допомогти мені, а нафарбуватися, гарно вдягтись і після сніданку піти десь гуляти в парк. До дитини вона теж уваги не проявляє, так як роблять це інші бабусі. Для неї онук, наче зовсім чужа дитина. Вона не намагається хоч інколи його чимось зацікавити чи погратися з ним. Навіть посуд окремий собі виділила і ховає від нас. Та ще й постійно намагається мене повчати.
Коротше допомоги від свекрухи нема ніякої. Дуже довгий час мене це дратувало. Але головне не це. Ми відверто поговорили з чоловіком. Я пояснила йому, що і як, чому ми ніяк не ладнаємо з нею. Звичайно вимагати, щоб він її виселив я не можу. Але мовчати вже теж немає сил. І ось мій чоловік підтримав мене. Він розуміє, що мені неприємно і сам намагається допомогти. Чоловік відразу поговорив зі своєю мамою. Відтоді, як ми поговорили, мені стало набагато легше. Кохання допомагає в будь-якій справі. Завдяки підтримці чоловіка, ми тепер живемо мирно, хоч і кожен займається своєю справою, але повчати мене його мама перестала.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
