fbpx
Життєві історії
Коли ми одружилися, роботи в селі не було і я став вмовляти Світлану, щоб ми їхали за кордон на заробітки. Вона не хотіла, але я хотів купити нам житло і Світлана стала збирати речі

З Світланою ми знайомі ще зі школи. Зустрічатися почали ще в університеті, згодом у нас народився чудовий синочок. А після закінчення навчання у вищому навчальному закладі ми одружилися.

В селі робити не було на той час, тому я подумав, що було б краще нам поїхати за кордон і там заробити трохи грошей. Потрібно ж про майбутнє наше думати. Син маленький у нас, на той час, вже ріс, потрібно будинок свій придбати, у свекрів не хотілося жити в селі дуже довго, зрозуміло, що краще, як кожна сім’я окремо живе. Потрібно було купувати своє житло ближче до міста. Щоб і робота якась була і син пізніше міг в хорошу школу ходити, щоб отримати гарну освіту.

Тому я вирішив запропонувати дружині поїхати за кордон заробити на своє житло. Світлана була проти такої ідеї, не хотіла їхати і залишати нашого маленького сина одного з бабусею та дідусем. Але я її переконав, що це не на довго і скоро у нас буде своє власне житло. Поки син маленький, потрібно думати про своє та його майбутнє. Дружина, обдумавши все добре, прислухалася до моїх слів, погодилась поїхати.

За кордоном ми працюємо вже близько року. Я працюю на будові зварювальником, а Світлана в пекарні й на вихідних ще ходить прибирати в одному кафе. З ранку до ночі гроші заробляли та майже усі відкладали. Часу на відпочинок в нас з Світланою практично не було. Все перетворилося на якусь сіру буденність. Дні змінювалися днями, а ми бачили лише роботу і нічого крім нашої роботи. Здавалося б вона не настільки й важка, але ми працювали щодня, вихідних не було, а той факт, що ми далеко від дому, на чужині, теж давався в знаки, настрою зовсім не було.

Щодня Світлана телефонувала додому говорила з батьками, все в них розпитувала, сумувала за сином. Але гроші ми заробляли хороші, тому додому поки не спішили, адже пам’ятали, що нам потрібно заробити на своє житло. Певну частину грошей пересилали додому батькам і для сина. Решту свого заробітку ми відкладали. Я переконував Світлану, що поки можемо працювати та є робота, потрібно сидіти та заробляти. Економили ми на всьому. Харчі купували дешеві, нікуди не ходили, час проводили разом, готували теж самі. Я хотів чим більше грошей відкласти, щоб назбирати велику суму і швидше придбати житло. Але я геть забув, що ми молоді й моя дружина – це насамперед жінка.

Одного разу, коли я повертався додому побачив свою дружину на іншому кінці вулиці, вона йшла з якимось незнайомцем, а потім зайшли разом в будинок. Я не знав, що і думати. Я простояв напроти того будинку годину, намагався додзвонитися до дружини, але вона не брала телефон. Як дійшов додому, не пам’ятаю, все думав, що моя дружина робить в тому будинку.

Мені так непросто було на той час. Я не міг повірити в те. А потім я обдумав весь час нашого перебування за кордоном. Я не дарував дружині нічого ніколи, не водив на побачення, не говорив їх хороших і теплих слів, навіть казав, щоб вона каву не купувала, а робила лише вдома сама, щоб і так зекономити. В нас була лише одна робота і більше нічого і в цьому був винен лише я. Але ж ми молоді, ще тридцяти років немає. А дружина потребує уваги. Але я не знав, що мені вже думати.

Світлана повернулася ввечері, дуже втомлена. Я спостерігав за нею і не знав як мені почати розмову. В її поведінці не було нічого дивного, все було як завжди. А потім за вечерею вона розповіла, що прибирала будинок багатодітної сім’ї. Що її в кафе попросив прибрати в їх будинку менеджер, він теж родом з України. Приїхав сюди заробити гроші, а потім одружився, зараз в них троє дітей. Його дружині важко, вона сама не може прибрати і він попросив Світлану, щоб вона приходила їй допомагати, якщо матиме вільний час. А він добре платитиме їй.

Я в той вечір слухав Світлану і мені так світло на душі було, ось вона, та яка для мене була всім, та яка з ночі до ранку працює, бо я її попросив про це, щоб заробити на житло. Не дослухавши я підійшов до дружини та обійняв. Я пообіцяв їй і собі, що як тільки ми повернемося в Україну і купимо собі житло, вона більше ні дня не працюватиме, я зароблятиму сам для своєї сім’ї.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page