Ми з моїм чоловіком Олегом вже багато років живемо разом у шлюбі, і основну частину цього часу він живе в моїй квартирі. Але незважаючи на те, що Олег прописаний у цій квартирі разом зі мною, він все ще твердо переконаний, що живе у мене в гостях, і принципово нічого не хоче робити вдома, у нього геть немає бажання до цього.
Олег лише вказує мені на усякого роду недоліки: каже, що пора мені переклеїти б шпалери, нарікає на стару проводку, яку вже обов’язково потрібно поміняти, і пропонує купити нові меблі, викинувши при цьому старі.
Але, незрозуміло чому, при всьому цьому він абсолютно ніяк не збирається мені щось допомагати чи робити.
При всьому цьому сам Олег постійно дає великі суми грошей на ремонт і меблювання квартири своєї рідної мамі, і часто їздить їй допомагати у всьому, там він зовсім ніякої роботи не цурається. Він так піклується саме про квартиру її, але не нашу, де ми разом з ним проживаємо.
Якщо спочатку його ставлення здавалося мені справедливим, я все чудово розуміла, адже він дійсно прийшов жити на чужу територію, і якийсь час у нас не було серйозних планів на майбутнє, він ще можливо, десь в глибині душі, сумнівався, чи все у нас вийде, чи будемо ми разом.
Але відтоді вже минуло 7 років нашого спільного сімейного життя і мене таке його ставлення стало лише засмучувати, я не розуміла, як доросла людина може так чинити. Тим більше що у Олега з батьками дуже дивні відносини – в якийсь момент вони вирішили його виписати зі своєї квартири, щоб менше платити за комуналку, але як і раніше тягнуть з нього гроші, постійно беруть у нього якусь пару сотню гривень, коли він їм їх пропонує.
Хоча у мого чоловіка є постійна прописка на моїй території, він прописаний у моїй квартирі, за його словами «якщо ти через кілька років захочеш – то зможеш мене легко з неї виписати, і я не зможу повернути тих грошей, що вклав в твою квартиру, тому ремонт і купівля всіх речей у квартиру, мене зовсім не мають стосуватися».
Я, правду кажучи, цієї позиції не розумію зовсім. Якщо у чоловіка немає свого власного житла і йому нікуди привести свою дружину, то він що, повинен тепер жити на всьому готовому?
Виходить все в дім маю пристаратися я сама навіть зараз, коли він живе поруч зі мною і усім користується теж? Хіба я той ремонт роблю для себе однієї? Наче це моя вина, що ми живемо в моїй квартирі. У Олега свого житла немає, тому я зараз вважаю, що він, напевно, невдячна людина. Адже замість того, щоб бути вдячним мені, він мене ще постійно докоряє цим житлом, мовляв воно моє, я сама маю дбати про нього, бо ще невідомо чи я не виселю його колись.
Але мене лише засмучують думки чоловіка, адже я навіть ніколи й не думала про це, якось вже багато років ми так живемо разом і я й словом йому не дорікнула житлом, адже я нормальна, спокійна та розуміюча людина.
Зрозуміло, що його батьки коли-небудь передадуть йому своє житло у спадок, та це може бути лише тоді, коли чоловік та я будемо вже немолоді, але чому це повинно мене хвилювати?
За 7 років життя разом зі мною в одній квартирі, Олег не купив в наш будинок нічого дорожчого звичайнісінького чайника, і навіть поличку зайвий раз полагодити не хоче – каже, що він втомлюється на роботі, і йому «не до вирішення моїх побутових проблем».
Я вам щиро зізнаюся, що мені іноді легше заплатити тих пару сотень гривень якомусь майстру, чужій людині, ніж просити щось зробити вдома свого власного чоловіка.
Одного разу я вже не хотіла мовчати, яку альтернативу він може мені запропонувати зараз – каже, що ми можемо в майбутньому купити спільне житло.
На питання: «на які гроші?» сказав: «ну, можемо спочатку продати твою квартиру і взяти кредит, більшу частину якого буду виплачувати я». Я на це, зрозуміло не згодна. Мене моя квартира влаштовує, і починати сумнівні якісь маніпуляції з нерухомістю я не хочу, адже ніхто не знає, що нас чекає завтра, часи зараз складні дуже у всіх. Чи будуть у чоловіка гроші, щоб платити той кредит? А у мене зарплата дуже маленька.
Приблизно через рік ми з Олегом плануємо першу дитину, але я не хочу народжувати дитя в тих умовах, коли я повинна буду всі побутові питання вирішувати самостійно, бо чоловікові немає ніякого діла до квартири, або ще буду винна банку величезну суму кредиту. А жити за що?
Навіть не знаю, як мені заохотити свого власного чоловіка до облаштування квартири і пояснити, що це і його будинок теж вже на все життя, адже ми тут житимемо разом з ним і нашою дитиною.
Який вихід в цій ситуації мені підкажуть читачі? Бо, щиро кажучи, я вже дуже втомилася від цього. Чому чоловік поводиться так?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Я стала помічати, що моїй невістці хтось часто телефонує. Вона виходить з кімнати і йде розмовляти, щоб ніхто не чув. Потім одягається, виходить з дому, а повертається дуже щасливою і з гарним настроєм. Одного разу я таки наважилася і прямо запитала Олену в чому причина таких походеньок
- Два місяці тому я на пенсію вийшла. Так зраділа тому, думала відпочину. Та чоловіка мого наче хтось підмінив. Важко мені з ним, хоч бери й розлучайся на старості років
- Нещодавно нам з Італії прийшла звістка, що мама чоловіка там в лікарню потрапила, і треба, щоб хтось туди поїхав до неї. Зовиця ще рік тому виїхала з дітьми в Канаду, тому вона зразу сказала, що зараз поїхати в Італію їй не вийде. Мій чоловік теж не зможе виїхати, а інших родичів у свекрухи просто немає. Я зразу зрозуміла, що ця особлива місія – догляд за свекрухою, випаде на мене, бо просто більше нікому
- Сусідка мені розповіла, що Степан хлопець хороший, і батько у нього людина справедлива, але от мама нам життя не дасть, такий от у неї характер, її всі люди в селі стороною обходять. Але Степан обіцяв, що з часом ми побудуємо свою хату і переїдемо, тому з батьками ми будемо жити недовго. Я вийшла заміж, але пошкодувала про це
- Донька моя довго не могла няню для дитини знайти, а дуже спішила вийти на роботу після декрету, бо у неї висока зарплата. Пошуки няні затягнулися і зять запропонував мені тимчасово посидіти з їх дитиною, поки вони когось знайдуть. Я, звісно, погодилася, але тоді ще не знала, як обернеться це все