Ми з моїм чоловіком Олегом вже багато років живемо разом у шлюбі, і основну частину цього часу він живе в моїй квартирі. Але незважаючи на те, що Олег прописаний у цій квартирі разом зі мною, він все ще твердо переконаний, що живе у мене в гостях, і принципово нічого не хоче робити вдома, у нього геть немає бажання до цього.
Олег лише вказує мені на усякого роду недоліки: каже, що пора мені переклеїти б шпалери, нарікає на стару проводку, яку вже обов’язково потрібно поміняти, і пропонує купити нові меблі, викинувши при цьому старі.
Але, незрозуміло чому, при всьому цьому він абсолютно ніяк не збирається мені щось допомагати чи робити.
При всьому цьому сам Олег постійно дає великі суми грошей на ремонт і меблювання квартири своєї рідної мамі, і часто їздить їй допомагати у всьому, там він зовсім ніякої роботи не цурається. Він так піклується саме про квартиру її, але не нашу, де ми разом з ним проживаємо.
Якщо спочатку його ставлення здавалося мені справедливим, я все чудово розуміла, адже він дійсно прийшов жити на чужу територію, і якийсь час у нас не було серйозних планів на майбутнє, він ще можливо, десь в глибині душі, сумнівався, чи все у нас вийде, чи будемо ми разом.
Але відтоді вже минуло 7 років нашого спільного сімейного життя і мене таке його ставлення стало лише засмучувати, я не розуміла, як доросла людина може так чинити. Тим більше що у Олега з батьками дуже дивні відносини – в якийсь момент вони вирішили його виписати зі своєї квартири, щоб менше платити за комуналку, але як і раніше тягнуть з нього гроші, постійно беруть у нього якусь пару сотню гривень, коли він їм їх пропонує.
Хоча у мого чоловіка є постійна прописка на моїй території, він прописаний у моїй квартирі, за його словами «якщо ти через кілька років захочеш – то зможеш мене легко з неї виписати, і я не зможу повернути тих грошей, що вклав в твою квартиру, тому ремонт і купівля всіх речей у квартиру, мене зовсім не мають стосуватися».
Я, правду кажучи, цієї позиції не розумію зовсім. Якщо у чоловіка немає свого власного житла і йому нікуди привести свою дружину, то він що, повинен тепер жити на всьому готовому?
Виходить все в дім маю пристаратися я сама навіть зараз, коли він живе поруч зі мною і усім користується теж? Хіба я той ремонт роблю для себе однієї? Наче це моя вина, що ми живемо в моїй квартирі. У Олега свого житла немає, тому я зараз вважаю, що він, напевно, невдячна людина. Адже замість того, щоб бути вдячним мені, він мене ще постійно докоряє цим житлом, мовляв воно моє, я сама маю дбати про нього, бо ще невідомо чи я не виселю його колись.
Але мене лише засмучують думки чоловіка, адже я навіть ніколи й не думала про це, якось вже багато років ми так живемо разом і я й словом йому не дорікнула житлом, адже я нормальна, спокійна та розуміюча людина.
Зрозуміло, що його батьки коли-небудь передадуть йому своє житло у спадок, та це може бути лише тоді, коли чоловік та я будемо вже немолоді, але чому це повинно мене хвилювати?
За 7 років життя разом зі мною в одній квартирі, Олег не купив в наш будинок нічого дорожчого звичайнісінького чайника, і навіть поличку зайвий раз полагодити не хоче – каже, що він втомлюється на роботі, і йому «не до вирішення моїх побутових проблем».
Я вам щиро зізнаюся, що мені іноді легше заплатити тих пару сотень гривень якомусь майстру, чужій людині, ніж просити щось зробити вдома свого власного чоловіка.
Одного разу я вже не хотіла мовчати, яку альтернативу він може мені запропонувати зараз – каже, що ми можемо в майбутньому купити спільне житло.
На питання: «на які гроші?» сказав: «ну, можемо спочатку продати твою квартиру і взяти кредит, більшу частину якого буду виплачувати я». Я на це, зрозуміло не згодна. Мене моя квартира влаштовує, і починати сумнівні якісь маніпуляції з нерухомістю я не хочу, адже ніхто не знає, що нас чекає завтра, часи зараз складні дуже у всіх. Чи будуть у чоловіка гроші, щоб платити той кредит? А у мене зарплата дуже маленька.
Приблизно через рік ми з Олегом плануємо першу дитину, але я не хочу народжувати дитя в тих умовах, коли я повинна буду всі побутові питання вирішувати самостійно, бо чоловікові немає ніякого діла до квартири, або ще буду винна банку величезну суму кредиту. А жити за що?
Навіть не знаю, як мені заохотити свого власного чоловіка до облаштування квартири і пояснити, що це і його будинок теж вже на все життя, адже ми тут житимемо разом з ним і нашою дитиною.
Який вихід в цій ситуації мені підкажуть читачі? Бо, щиро кажучи, я вже дуже втомилася від цього. Чому чоловік поводиться так?
Фото ілюстративне.
