Ми з чоловіком багато років жили в селі, де я працювала листоношею і збирали гроші, відмовляючи собі у всьому. Відкладали ми з метою купити собі житло. Свекрусі не подобалося, що ми накопичуємо – вона хотіла, щоб ми краще допомагали грішми їй і двом її дочкам. Все ходила винюхувала, випитувала, скільки у нас грошей на рахунку, клянчила їх у нас, щоб додати їх на покупку квартири для її улюбленої молодшенької Віри, навіть ходила до мене на роботу, щоб дізнатися, яка у мене зарплата.
Вона дуже жадібна до грошей. Причому вона ніколи, жодного разу, не дала нам ні копійки – всі свої доходи, які вона відкладала з пенсії, а також з продажу ягід, риби, горіхів, вона давала не нам, а своїм дочкам. Немов тільки їм потрібна була допомога. Сина ж – мого чоловіка вона навпаки вважала за того, хто має їм всім допомагати, вміла тиснути на жалість.
Коли ми нарешті назбирали необхідну суму, свекруха влаштувала нам сцену, мовляв, нам це вдалося лише завдяки їй, тому що коли ми жили в селі, вона нам допомагала – давала картоплю зі свого городу, овочі, яйця і м’ясо. А про те, що я на цих самих городах пропадала пів літа, поливаючи грядки і просапуючи картопляне поле, вона не згадувала.
Пред’являла нам, що ми повинні повернути їй гроші за всі ті 6 років, які вона нас забезпечувала. Ми вже навіть пошкодували, що брали взагалі у неї цю картоплю з м’ясом. Більше й не беремо, краще купимо в магазині, ніж бути у вічному неоплатному боргу перед нею.
І ось, коли ми нарешті купили собі будиночок, ми, забувши минулі образи, покликали її погостювати на вихідні. Свекруха сиділа в кріслі на кухні, а я була в іншій кімнаті. Вона постійно дзвонила то одній своїй дочці, то іншій, тому я не звертала уваги, про що вона там розмовляє по телефону, поки не почала мити сходи. Тут я вже мимоволі почула те, що вона говорила однією зі своїх родичок-подруг про свою дочку:
– Ти уявляєш, які у моєї Вірочки жадібні свекор зі свекрухою? Коли вони Вірочку вмовляли вийти заміж за їх синочка, то обіцяли їй золоті гори. Говорили, що куплять квартиру молодим. І що-ж в результаті? Вона ледве купила стареньку однокімнатну квартиру без зручностей. Безсовісні, не можуть допомогти своєму власному сину!
Я заявилася до них вчора в гості і так прямо і натякнула – що я он як своєму сину грошима допомогла – він аж цілий котедж зміг купити! А вони на якусь квартиру грошей дати не хочуть!
Я так і присіла, почувши це. Я спустилася вниз, давши зрозуміти свекрусі, що все прекрасно чую, але її це і не збентежило анітрохи! А я, в силу свого виховання, знову промовчала.
Увечері я розповіла чоловікові, що свекруха всім розповідає, що це вона нам допомогла купити будинок. Знаєте, як прикро стало, що вона нахабно привласнює собі заслуги в тому, що це тільки завдяки їй ми живемо як люди. Але я розумію, що у всьому винна я сама. Своїм мовчанням, вічною згодою з цими людьми, і ось тепер я сама пожинаю плоди, які виростила. З свекрухою давно потрібно було попрощатися, а не в гості до себе кликати!
Зараз ми взагалі не спілкуємося, тому що вона, свекруха, захотіла командувати і керувати нами вже в нашому домі. Але цей її номер не пройшов, мій чоловік цього не допустив.
Найприкріше, що вона і зараз всім підряд розповідає про те, що допомагає нам у всьому: купує нам меблі в будинок, витрачає на нас всю свою пенсію, влазить в кредити. Тільки вона не знає, що я більше не мовчу, як раніше – я теж всім розказую, що ми не бачимо від батьків чоловіка ні копійки.
Фото ілюстративне.
