Десь минуло майже цілих 5 років відтоді, як моя сусідка Галина сказала своєму синові.
– Миколо, ти одружився, у тебе вже двоє діточок є, я допомагала доглядати. Щось останнім часом ми стали з твоєю дружиною Оленою, на жаль, дуже часто сперечатися, між нами непорозуміння лише одні. Давай я з’їду від вас, тісно нам разом в двокімнатній квартирі жити, можливо, мені спокійніше буде жити окремо і ви не гніватиметеся на мене.
– Мамо, ти чому ти так вирішила?, – Микола дуже здивувався, – не придумуй, ви ж з Оленою завжди, скільки я пам’ятаю, між собою непогано ладнали.
– Ладнали то ладнали, – сумно мовила Галина, – тільки ти, Миколо, додому в 10 вечора приїжджаєш щодня, а в 6 ранку їдеш на свою роботу. Звідки ж ж тобі знати, що вдома відбувається, поки тебе немає?
– Мамо, а куди ти підеш?, – засмутився наче Микола.
– Та в комуналці кімнату бачила здають, там зовсім недорого, мені вистачить, і до подруги моєї кращої, все ж ближче, якось житиму там.
– Мамо, може я з Оленою сам поговорю все-таки?
– Так тісно нам, Миколо, разом. Я все розумію.
Після цієї розмови зібрала Галина зі своєї квартири лише свої речі, і переїхала в комунальну квартиру.
Синові мати постійно телефонувала раз в тиждень, щоб не докучати не забирати час.
Завжди приїжджала до онуків на свята, привозячи з собою купу гостинців та різних смаколиків.
Тепер у моєї сусідки з’явилася можливість робити дітлахам хороші подарунки, адже що одній на їжу потрібно, продуктів багато не купує, на одну людину готувати багато не приходиться.
А кімната взагалі недорого обходилася жінці. Нудьгувала дуже, правда, Галина по своїй квартирі, але, що поробиш, молодим скрізь дорога.
Нехай і вони поживуть щасливо, як колись вона з батьком Миколи, а чоловіка галина мала дуже хорошого, шкода, що його вже давно не стало, він би щось придумав для всіх.
А через 5 років постукала в будинок неприємність.
Знадобилася лікування Наталці, старшій доньці Галини.
Жила вона в іншому місті, дуже далеко. Квартиру Наталя зі своїм чоловіком теж орендувала, бо свого житла вони не мали, як і вона.
Ох, як же Галина в той момент пошкодувала, що гроші особливо ніколи не збирала і не відкладала на випадок такий. Нічого не вдієш, довелося мамі звертатися до сина.
– Миколо, Наталочка у нас занедужала. Лікуватися потрібно. Гроші потрібні великі.
– Знаю, мамо. Я вже все знаю. Наталя нам перед тобою телефонувала якраз, просила у нас гроші позичити, але нам нічим їй допомогти, я таких грошей ні разу в житті не бачив.
– Миколо, доведеться нам квартиру нашу продати. Половину вам з Оленою віддам, а половину – Наталочці нашій, на хороше відновлення.
– Так, мамо. Звичайно, крім нас у неї нікого немає. Будемо тоді ми з Оленою і самі кредит брати, як раз перший внесок буде. А то мало нам вже двокімнатної квартири. Олена вчора сказала, що скоро ми тебе ще одним онуком порадуємо.
– Рада я за вас, сину, – щиро мовила Галина.
Жінка стала збирати документи на квартиру. Вона прийшла в контору за довідкою, що на квартирі немає ніяких боргів.
– Як 75 тисяч гривень борг за комунальні послуги?, – здивувалася моя сусідка від отриманої інформації, – цього не може бути, це якась помилка, – я зараз подзвоню синові.
– Сину, здрастуй, рідний. Мені тут сказали, що у нас борг за квартиру величезний.
– Ні, мамо. Такого не може бути. У нас Олена бюджет веде, ти ж знаєш. Вона щомісяця мені каже, що за квартиру заплатила. Вона онлайн платить, там і чеки можна подивитися.
Ввечері Галина приїхала в свою квартиру, за чеками.
Чомусь син був вдома, хоча ще мав сидіти на роботі, а Олена зустріла свою свекруху вся заплакана.
– Мамо, вибачте мене, будь-ласка, – схлипувала невістка. – Я думала трохи пізніше заплачу за все. То сукню захотілося нову, то черевички, то чобітки дитині, так і перестала платити за комунальні, думала якось потім розрахуємося. А борг такий накопичився.
Галина сіла на стілець і опустила голову.
Їй більше не хотілося чути виправдання Олени. Їй більше нікого не хотілося чути. Жінка не знала, що тепер робити.
Але що вона має тепер робити? Як же їй шкода доньку.
Фото ілюстративне.