fbpx
Життєві історії
Коли моїй молодшій доньці виповнилося два роки, я дізналася, що у мого чоловіка є інша жінка, яку він любить. І взагалі, він все давно вирішив. – Я втомився, – просто сказав він. – Ці десять років пройшли тільки з каструлями, проблемами і твоєю мамою. То ж чоловік пішов від мене, а я залишилася одна

В свої двадцять п’ять років я думала, що заміж вже ніколи не вийду. Адже до цього часу багато моїх подруг вже встигли вийти заміж і навіть розлучитися. Деякі, поживши у цивільному шлюбі, обзавелися дітьми і теж розлучилися зі своїми чоловіками. А одна моя однокласниця, Ліля, за чверть століття життя встигла побувати в РАЦСі три рази.

А я ще тільки-тільки познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Мама застерігала мене: мовляв, не поспішай, дочко, це – не твоя доля, все одно ти з ним жити не будеш. Але мені здавалося, що мати заздрить мені. Все життя вона все життя без чоловіка провела, і я  добре пам’ятаю, як їй було важко. Мало того, що ремонт будинку було робити нікому – це ще куди не йшло, це було зрозуміло. Не всі жінки вміють виконувати чоловічу роботу.

Але мама приблизно раз на півтора місяця влаштовувала нам з сестрою показові сцени на порожньому місці з заламування рук і пафосними монологами типу: «Ось коли мене не стане, ви все зрозумієте». Потім вона плакала так, що чули всі сусіди. Ми з сестрою дуже не любили такі моменти, і намагалися не потрапляти їй в ці хвилини на очі.

Моя старша сестра зробила дуже мудро – вона, намагаючись втекти з дому, виїхала за кордон і отримала там посвідку на проживання. Там вона швидко вийшла заміж, але дітей не хотіла народжувати, напевно, далися взнаки мамині концерти. З нами сестра практично перестала спілкуватися.

Мама зрозуміла, що я її єдина надія, і почала приймати ще активнішу участь в моєму житті. Коли я захотіла виходити заміж, мама не схвалила мого вибору. Тому на моє весілля вона не прийшла і грошей не дала. І тільки коли народилася моя перша дочка, мама спробувала налагодити відносини зі мною. Вона в один момент забула всі образи і страхи за моє майбутнє і якось несамовито кинулася няньчитися з моєю Софійкою. При цьому відносини з моїм чоловіком Орестом залишалися у неї натягнутими і неприязними.

Через п’ять років народилася друга дочка – Надійка. Коли їй виповнилося два роки, чоловік зник. Пішов в магазин і зник. Його не було три дні. Я оббігала всіх родичів, подруг і знайомих. Повернувся і ошелешив мене правдою. Я дізналася, що у нього є жінка, яку він любить і взагалі все давно вирішив.

– Я втомився, – просто сказав він. – Ці десять років пройшли тільки з каструлями, проблемами і твоєю мамою.

Далі почалося щось неймовірне. Чоловік періодично зникав, його не було тижнями і навіть місяцями. Він йшов до іншої жінки і навіть не приховував цього. Я думала, що не витримаю всього цього. Але доводилося ще й працювати, дітей в школу і садок збирати, уроки з ними вчити. Зате мама знову була потрібна, затребувана і дуже важлива.

Через п’ять років ми з чоловіком розлучилися і розійшлися остаточно. І залишилася я одна. Дочки виросли, у них свої сім’ї. Мені не подобаються зяті, чоловіки моїх дочок. Але я ніколи не висловлюю їм своєї думки – боюся посіяти в їх сім’ях «кривим словом» хоч якийсь натяк на розлад. Не хочу вести себе, як моя мама. На своєму прикладі я переконалася, що ні в якому випадку не можна вмішуватися в життя дітей. То ж я допомагаю донькам лише тоді, коли вони мене просять про це.

Фото ілюстративне – ups.