Коли мої батьки розлучилися, я спочатку у всьому звинувачувала маму, адже вона просто мене залишила і поїхала в Італію.
Було це 15 років тому. На той час стосунки між моїми батьками були вже настільки поганими, що мама таким чином знайшла вихід з ситуації.
Після того, як вона поїхала, я залишилася вдома з татом.
Тоді нам було непросто, принаймні спочатку було дуже важко обходитися в господарстві без мами.
Потім мама стала надсилати гроші і життя потроху почало налагоджуватися.
Поки мама заробляла на чужині, батько почав заглядати у чарку, пішов з роботи. Жив на те, що присилала мама, гроші якої він називав брудним відкупленням.
Батько постійно говорив, що у мами там хтось є, і взагалі, казав про неї дуже недобре.
Хоч мама присилала нам гроші, але слухаючи тата, я поступово перейшла на його сторону.
Особливо у мене зіпсувалися стосунки з мамою, коли вона захотіла офіційного розлучення з татом.
Батька мені було шкода, тому на якийсь час я зовсім перестала спілкуватися з мамою.
Особливо було прикро, коли виявилося, що батько мав рацію – і у мами там хтось таки є.
Коли мама телефонувала, я спілкувалася з нею дуже холодно, і вона це відчувала, але не переставала пересилати нам гроші.
За цей час я вийшла заміж і сама стала мамою.
Минулого року в лютому мама і її чоловік почали наполягати, щоб я з сином негайно їхала до них в Італію.
Я сумнівалася, бо не хотіла жити в домі того чоловіка, але таки зібралася і поїхала – думала, приїду і подивлюся на місці що й до чого.
Маминого чоловіка звати Альберто. Живе він у власному будинку в Римі.
Нас в своєму домі він прийняв як дуже шановних і дорогих гостей. Я навіть не сподівалася, що все може бути саме так.
Ми з ним часто ходили на прогулянки, він купував нам одяг, необхідні речі, дитині іграшки.
Забезпечував продуктами, а про оплату житла і мови не могло бути.
Я прожила в його домі більше року, побачила, що він дуже хороша людина, і що він дуже любить мою маму.
Вона біля нього нарешті стала щасливою.
Тепер я повернулася додому і по-іншому дивлюся на ситуацію.
А батько каже, що я зрадниця, і ще більше заглядає у чарку з оковитою. Сил моїх уже не вистачає.
Ловлю себе на думці, що Альберто – чужа мені людина, ставився до мене набагато краще, ніж рідний батько, біля якого, по-суті, я нічого доброго і не бачила.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
