Мої батьки абсолютно нічим мені не допомагають, хоча мають можливість. Живуть вони доволі забезпеченим життям, але живуть для себе.
Я вважаю це егоїзмом чистої води, адже батьки зобов’язані допомагати своїм дітям.
Багатими вони були не завжди, у батька справи пішли вгору десь в 40 років, тобто, коли я вже була доволі дорослою.
А росла я далеко не в розкоші, ми з батьками колись жили доволі скромно, в двокімнатній квартирі, яка залишилася нам від бабусі.
У мого батька був невеликий бізнес, який спочатку був зовсім неприбутковим, а мама працювала в школі вчителькою.
У мене були лише необхідні речі, на більше я навіть ніколи не розраховувала, бо розуміла, що у батьків немає змоги розкошувати.
Але потім справи тата в бізнесі пішли вгору, і після 40 років мої батьки почали дуже добре заробляти, мама навіть звільнилася з роботи і допомагала батькові в бізнесі.
З кожним роком справи йшли все краще, і наша сім’я почала дуже добре жити. Мені тоді було 20 років, я вже поїхала з дому вчитися.
Поки я ще була студенткою, батьки мені трохи допомагали, але основну частину грошей, все одно, вони витрачали на себе.
Вони збудували собі шикарний заміський будинок, придбали автомобіль, щороку їздили відпочивати.
У моїх батьків завжди було багато друзів, з якими вони любили бенкетувати. Батьки їм в усьому допомагали завжди і морально і фінансово, а також у них були теплі стосунки з родичами.
Мама з щедрого плеча дарувала або віддавала рідним свої прикраси, одяг, косметику іноді купувала нове. Напевно, їй подобалося бути такою щедрою. В нашому будинку було завжди повно гостей і рідні.
А от до мене, рідної дитини, у батьків зовсім інше ставлення. Все, що вони мені дали – це однокімнатну квартиру в якості весільного подарунка.
Квартира не в новобудові, стара, і потребувала ремонту, який ми з чоловіком вже робили за свій кошт.
В цій квартирі ми з чоловіком і дитиною досі живемо, в той час як мої батьки розкошують в своєму величезному заміському будинку, абсолютно нічим нам не допомагаючи.
З роками наші батьки дуже змінилися, вони різко майже з усіма перестали спілкуватися. Їм почало здаватися, що всім від них потрібні тільки гроші.
Насправді це було не так. Може, деякі друзі, звичайно, їх використовували, але батьки теж не промах і бачили одразу, хто і як ставиться до них. Та й нових друзів було мало, все були перевірені часом. Майже з усіма дружили з молодості, юності.
У них ніби трапилася золота лихоманка або як це правильно називається. Вони нікого не кличуть в гості, їм шкода витрачатися на стіл.
Якщо їдуть кудись відпочивати, тільки вдвох. Заїхали родичі з села на кілька годин. До цього мама завжди годувала їх обідом, а тут їм навіть чай не запропонували!
Я розумію, що вони нікому нічим не зобов’язані, але вони відгородилися абсолютно від усіх. Татові і мамі цікаві тільки гроші. Всі розмови у них про гроші.
Вони стали дуже багатими людьми, але при всіх своїх статках від них навіть не дочекаєшся подарунка для моєї дитини, а це ж їхня онука!
Батькам під 60 років вже. Куди вони планують подіти гроші ці? Забрати з собою?
Я не знаю, що з ними сталося, я їх просто не впізнаю.
Адже мине не так багато часу, і їм самим буде потрібна моя допомога, а я не знаю, чи з таким їхнім теперішнім ставленням, я захочу їх доглядати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
