– Весь час, коли я була заміжньою, я була впевнена, що мені дуже таки пощастило і у мене дуже хороша свекруха, я щиро вважала саме так, – розповідає 37-річна Валентина. – Спочатку мати мого чоловіка нам дуже у всьому допомагала, вона сама готова була підтримати нас в будь-яку хвилину. В квартиру свою зайву впустила нас з чоловіком після весілля. А вже коли народилася у нас з чоловіком двійня, допомога матері дуже нас врятувала. Загалом, без своєї свекрухи б я просто не впоралася сама ні дня.
– Я перепрошую. Ти маєш на увазі – колишня твоя свекруха, мати твого колишнього чоловіка?
– Ну так. Звичайно, колишня моя свекруха. З Володимиром ми розлучилися ще тоді, коли дітям було по 7 років. Йього мати Валентина Сергіївна, чесно кажучи, дуже засмутилася, сумувала і говорила: “як же внучки без батька тепер будуть, як же я без онучок залишуся, так люблю їх”. Але там було без варіантів. У мого Володимира вже практично була інша сім’я на той час. І ось що мене дивує: сумувала моя свекруха досить-таки щиро, але як тільки ми поставили офіційний штамп про наше розлучення – наче й нічого не сталося зовсім. Насамперед виселила нас з дітьми зі своєї квартири. Ну, юридично вона, звичайно, мала на це право, квартира її, я до тієї квартири взагалі нічого не маю, жодного права у мене на її майно немає. Але по-людськи це було несправедливо, як на мене. Я тоді була без роботи, у дітей перший клас був на носі, просила її залишити нас там трохи пожити, дати мені встати самій на ноги, але вона наполягла на своєму – мовляв, квартира мені потрібна, і крапка, а я тепер не дружина її сина, тому вона не зобов’язана мені допомагати. Ми переїхали до моєї мами – відтоді так і живемо з нею, вже третій рік.
– Сама не розумію, як так могло статися. Ти казала дуже хороша свекруха, так про вас з дітьми дбала, так вам допомагала, а тут.
– Знаєш, як тільки ми розлучилися – вся любов бабусі в ту ж мить наче повністю зникла. Все, ми стали наче зовсім чужими людьми. Я сама була така здивована – як так можна, як взагалі таке буває? Вони ж виросли у неї на очах, вона з дитинства їх на руках носила! І тут таке. З’їхали ми з її квартири, в перший раз після цього вона зателефонувала нам мало не через пів року! З Великоднем мене з дітьми привітала. Запитала, правда, як справи, як діти, але без особливого інтересу. А потім просто перейшла на смс по великих святах. Ось уже три роки ми так і спілкуємося, плюс аліменти від батька на карту отримуємо регулярно, звичайно. Строго тільки те, що повинні отримувати офіціально і більше ніколи. Ні подарунків, ні зустрічей, ні бажання поспілкуватися з дітьми ні й батька, ні у їхньої бабусі немає.
– А дівчатка як це сприйняли? Як вони відреагували на те, що рідні люди навіть спілкуватися з ними не хочуть, адже вони діти і нічого ще не розуміють гарно?
– Ну, як. Перший час вони постійно мені надокучали, де тато, де бабуся? Коли прийде бабуся, чому вона не дзвонить. А тепер уже її і не пам’ятають. Я тут днями бачила свою колишню свекруху здалеку – ходить з коляскою, возить немовля. У Володимира з його новою дружиною нарешті дитина народилася. Син. Так моя колишня свекруха тепер там днює і ночує, допомагає молодій матері з усім, чим тільки може. Знову зразкова бабуся, але вже у них там. Я навіть і не уявляю, як такою людиною можна бути.
Закінчився шлюб сина і відразу закінчилася любов до онуків, тепер вони не цікаві їй зовсім, вона не горниться до них, як колись, відгородилася від них, хоча вони виросли у неї на очах з малесеньких немовлят.
Валентина й досі не може зрозуміти, як так могла вчинити свекруха, вона ж сама мама у неї є дитина?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
