Я заміжня давно, у шлюбі з Іваном ми живемо разом майже 7 років. Живемо ми наче непогано. Але якогось щирих почуттів до свого чоловіка я не маю. Мені набагато рідніший наш маленький синочок, з яким я проводжу майже весь свій час вдома, всю себе присвячую йому.
Чоловік же постійно зайнятий роботою, у нього завжди якісь справи поза сім’єю, своїми власними родичами, зустрічами з друзями, комп’ютерними іграми і іншими різними справами, які не стосуються ні мене, ні дитини. Іван постійно зайнятий чимось поза домом.
Якщо колись і були щирі почуття, то зараз вже живемо радше через комфорту, звикли жити сім’єю, звикли одне до одного. Чоловіка влаштовує таке життя, коли я тримаю на собі весь наш домашній побут і дбаю про нашого сина сама. А мені він потрібен для того, щоб у дитини була повноцінна сім’я, і щоб приносив в будинок гроші. Загалом я, як мати, хочу зберегти сім’ю, адже дитина має рости в родині.
У мене ніколи не було свого власного житла, а живемо ми з Іваном в квартирі, яка належить лише йому, адже він купив її ще до шлюбу. Більше мені йти особливо нікуди, і ми з чоловіком обоє це все добре розуміємо. У мене ні свого майна, ні даху над головою немає, та й роботи зараз теж, адже сиджу в декреті з дитиною.
Якби непросто це не було, але я вже давно звикла до того, що чоловік перестав звертати на мене увагу. Подруги радили мені знайти собі когось, але я так не можу, сподіваючись зберегти нашу сім’ю, докладу до цього всі зусилля.
Бували часи, коли я часто думала, що можливо чоловік собі когось знайшов, але потім сама відганяла від себе ці думки. А нещодавно я стала помічати, що Іванові хтось часто телефонує. але він не відповідає, каже мені, що то не важливо.
А одного разу його телефон був біля мене, на нього зателефонували і я вирішила відповісти.
Там говорила якась незнайома дівчина, яка здивувалася тому, що з номера телефону її “хлопця” з нею говорить якась жінка, про яку вона нічого не знає і ніколи не чула. Спочатку вона нічого не говорила, думала, а потім запитала, чи я, випадково, не сестра Івана. Я, будучи дуже здивована сама, сказала їй, що я дружина її “хлопця” вже 7 років і є матір’ю його дитини, у нас маленький синочок, після чого було чутно по голосу, що ця пані дуже здивувалася, я так зрозуміла, що вона зовсім нічого не знала про нас. Коли Іван повернувся, то зрозумів, що я говорила по телефону.
Іван став мене запитувати про те, що відбулося. Коли я все розповіла йому, як є, чоловік був незадоволений, говорив, що не знайомий з цією дівчиною, і що вона помилилася номером, коли зателефонувала йому. Коли я сказала, що вона знає добре його ім’я, і показала йому мінімум 5 пропущених викликів від неї, коли вони спілкувалися, то Іван став мене звинувачувати в тому, що я лізу не в свою справу, і просто шукаю лише привід, щоб розлучитися.
За пів години нашої розмови Іван зробив мене винною у всьому, а потім взяв свій одяг і кудись пішов. Повернувся лише вранці.
Мені, щиро кажучи, якось байдуже до його стосунків, аби допоміг мені виростити нашого сина і дбав про нашу сім’ю, і забезпечував нас добре. Але навіщо ж так себе поводити, говорити мені стільки неправди, я ж доросла людина і все розумію? Невже він думає, що таким чином переконає мене у чомусь? Ми ж обоє з ним тепер знаємо правду.
Мені здається, інший чоловік на його місці зізналася б у всьому, і постарався б виправити цю ситуацію. принаймні вибачитися намагався, адже чоловік моєї подруги в подібній ситуації подарував шубу, вони помирилися і відтоді гарно живуть, я розумію, що в кожній сім’ї бувають непрості періоди.
Не знаю, як тепер я маю вчинити, адже Іван, швидше за все, не захоче миритися зі мною першим, а вибачатися тим більше він не буде, якщо й досі не вибачився, а вигадував щось. Виходить, що мені потрібно ще вибачитися перед ним, щоб у нас все було добре. Іван добре знає, що у мене свого житла немає. Куди я піду? Ні житла, ні роботи.
Фото ілюстративне.
