fbpx
Життєві історії
Коли моя однокласниця в 28 років виходила заміж, то мала свою власну квартиру. Але чоловік забрав Наталю жити до себе, а свою квартиру сказав, щоб дружина здала в оренду, гроші відкладала собі, адже йому її копійок не потрібно. Так 10 років минуло, а гроші щомісяця збиралися на рахунку

Я ось якраз почула, що до Наталки чоловік повернутися захотів, чи це дійсно так?, – запитує мене по телефону одна моя знайома, чим, звісно, здивувала мене.

Ні, я не чула. Принаймні про повернення його до Наталі, зате чула про обставини через які він залишив свою дружину рік тому, на жаль, і вони зовсім не веселі.

Наталка – моя колишня однокласниця, заміж вона вийшла пізніше за нас усіх дівчат в класі, їй було вже 28 років, на той час вже вік такий чималий, у багатьох наших однокласниць вже й по двоє дітей було і ми, в тому віці, щиро вважали, що подруга в дівках «засиділася» і це була правда.

Зате до заміжжя вона підійшла куди грунтовніше та відповідальніше за нас, дуже відповідально і спокійно. У її чоловіка до 33-х років за плечима не було ні розлучення, ні дітей, загалом він вільна та свіжа людина.

Зате у чоловіка Наталі була непогана керівна посада, хороша машина, простора квартира і інші атрибути заможного життя, про які ми на той час навіть думати не могли зі своїми подругами.

Наталя теж вважалася вже цілком самостійною, на той час вона працювала, квартира двокімнатна у неї була. Правда, не куплена, вона її отримала у спадок свого часу.

Не дивлячись ні на що, з Петром вони вирішили жити на його території, вважали це за краще, а квартиру дружини вони благополучно здали в оренду. При цьому гроші переводилися на її картку, це було за згодою обох.

– Мені твої копійки не потрібні, – сказав тоді дружині Петро, – так що можеш відкладати собі на щось.

Єдине, про що мріяв чоловік Наталі, це бути батьком трьох діточок, що сама його дружина буде сидіти з майбутніми дітками хоча б до школи. Забезпечити свою сім’ю Петро цілком міг, адже дохід в нього на  ой час був хорошим.

Наталя присвятила себе усім сімейним турботам, віддалившись від усіх своїх подруг. Через рік вона пішла в свій перший декрет: народився у подружжя синочок.

– Звільняйся, – порадив чоловік, коли синочкові виповнилося півтора року, – сиди з дитиною і ні про що не хвилюйся. У мене і на «чорний день» є, і без роботи я ніколи не залишуся.

Наталя радісно написала на роботі заяву на звільнення і сіла вдома остаточно, а ще через 3 роки на світ з’явилася і дочка.

– У мене все добре, – розповідала жінка при рідкісних зустрічах своїм знайомим – мені так подобається займатися будинком, дітьми, собою. Навіть не знаю, як працюють жінки і все встигають. І так не хочеться пропустити жодного миті з дитячого життя. Вони ж ростуть, кожен день щось нове трапляється.

Навіть згадувати не хочеться, адже я навіть тоді позаздрила Наталі. Це треба: і виглядає добре, мама її з задоволенням сидить з онуками, коли доньці треба сходити в салон. І не втомлена, як більшість з нас, які і на роботі, і вдома, і у вихідні всі працюють.

Просто багато жінок в її ситуації однією рукою мішають кашу, другою рукою розчісують волосся, при цьому очима перевіряють домашню роботу з української мови своєї дитини.

На 10-му році сімейного життя безхмарне сімейне щастя Наталі затягнуло якимись сірими хмарами. Чоловік затримувався на роботі, став неуважний, все частіше вихідні проводив не з сім’єю, а десь ще, про що особливо говорити не любив, виправдовувався роботою.

Наталя мовчала, не знала, що робити, а потім вирішила з чоловіком поговорити і почула:

– У нас з тобою якесь сіре життя. Ну скажи, яку останню книгу ти прочитала? З тобою і поговорити вже нема про що зовсім, крім дитячих турбот тебе нічого не хвилює в цьому житті. Що ти мені зараз можеш сказати? Я буду розлучатися з тобою. Тобі є куди йти, у тебе є гарна сума грошей, та й дітей я не залишу, я їм допомагатиму, так що збирайся так швидко, як тільки зможеш переїхати.

Місяць після повернення в спадкову квартиру з дітьми Наталя не могла повірити, що Петро був такою недоброю людиною.

І нерозуміння, і образа, і розгубленість і почуття провини, що так, не надихала, не розвивалася, жила Наталя тільки інтересами сім’ї та винна в тому, що чоловік вирішив її залишити.

Та й працювати починати майже в сорок років доводилося практично з нуля. Але Наталя таки змогла. Дочка теж пішла в школу, а моя колишня однокласниця влаштувалася продавщицею в квітковий салон поруч з будинком.

Поступово знову почала спокійно жити та радіти кожному дню. Навчилася встигати і по дому, і на роботі, і з дітьми.

– Чоловік, – сказала вона мені при зустрічі, – час від часу дає щось на дітей, спочатку часто хотів їх взяти погуляти, потім приходив все рідше та цікавився ними все менше. Так я знаю, що в нашій колишній квартирі з ним живе інша. Це його життя, як хоче. Так, звичайно, я його ще щиро кохаю і звикнути жити одній мені було дуже непросто. Але таке життя, від мене, все одно, зараз нічого не залежить.

І ось, як розповіла мені знайома, через рік після розлучення, через 9 місяців після офіційного розлучення Петро прийшов до Наталі сам.

– Уявляєте, – я слухала новини про життя цієї родини, – на роботі у нього не склалося зовсім останнім часом, звільнили, бізнес його невеличкий тез закрився, панянка та від нього пішла, квартиру продав і купив собі трохи менше. Вже не так гарно жив, як колись раніше. Ну воно і зрозуміло, Наталя з нього пил здувала, весь час він доглянутий ходив, а тепер нікому за ним приглядати. І прийшов він назад до дружини: прийми мене назад, ми ж сім’я, у нас же діти.

– І що Наталя вирішила? – питаю.

– А Наталя сказала, що пробачити ніколи його не зможе, – відповідає моя знайома, – з її боку і недобре навіть. Ну помилився чоловік, з ким не буває. Але він її 10 років утримував, завдяки йому вона і грошей багато наскладала за квартиру свою, він у неї від них ні копійки не брав. А тепер, коли у нього важкі часи, просто відвернулася від нього? А могла б підтримати, чоловік все ж її, батько дітям.

А я згадала про Наталю з дипломом юриста, яка продає квіти, і робить це, до слова, талановито і з задоволенням, про її дітей, яким тато дав найкоротші терміни, щоб вони з’їхали з його квартири. Про книжку, яку Наталя не прочитала і часу, якого для себе не приділила, розповідаючи дітям казки на ніч, і не погодилася з подругою.

Я маю свою думку. Як на мене, Наталя правильно вчинила. Вона молодець! Хіба не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page