Я б ніколи не подумала, що мій чоловік піде від мене, адже я завжди мала неперевершений вигляд, на відміну від свого чоловіка.
Всі навколо мені говорили, що я красуня, і в свої 50 я виглядала років на 10 молодшою.
А от мій чоловік Микола, навпаки, з роками із симпатичного стрункого юнака перетворився на сивого лисуватого товстуна, хоча й був лиш на п’ять років старший за мене.
Не раз я дивилась на свого чоловіка і подумки дивувалася: куди поділися його колись привабливі риси обличчя, швидка й енергійна хода, весела вдача?
Перетворився на хворобливого товстого стариганя, буркітливого, постійно всім невдоволеного.
І яким же було моє здивування, коли раптом мій рідний чоловік пішов до іншої, значно молодшої за мене жінки!
Від несподіванки я просто не знала, що робити, я відчувала гірку образу, адже чоловік пішов саме тоді, коли тяжко захворіла моя мама.
Весь вільний час я відводила догляду за хворою мамою, а чоловік скористався ситуацією.
Я почувалася зрадженою і пригніченою: як Микола посмів залишити мене після стількох років сімейного життя, не подумавши про наших дітей? Та ще й у такий важкий період.
А ще, мені було дуже цікаво, до кого ж він пішов.
Хотіла хоч мигцем поглянути на ту жіночку, яку мій Микола чимось зацікавив. Чи, може, то вона його чимось причарувала?
Чоловік пішов. На розлучення я не подавала, бо весь вільний від роботи час клопоталася коло хворої матері.
Але вирішила: щойно мама почне одужувати, я розлучуся з чоловіком.
На жаль, старенької матері невдовзі не стало. Після цього я довго не могла оговтатися.
Про Миколу намагалася не згадувати, бо ставало ще гірше.
Але незабаром він сам про себе нагадав. Якось в неділю я нікого не чекала, а тут з’явився Микола.
Вигляд у нього був не вельми.
З порога колишній чоловік почав просити вибачення у мене, сказав, що хоче повернутися назад.
Скільки разів я уявляла собі цей день, коли Микола прийде покаятися, попросити пробачення!
І як я хотіла виявити свою принциповість, як хотіла висловити, що думала про його мерзотний учинок, а потім прогнати!
Але тепер, дивлячись на цю зсутулену постать, зустрівшись із поглядом його тьмяних очей, я раптом зі здивуванням зрозуміла, що вся моя неприязнь до нього кудись зникли.
Натомість відчувала безмежний жаль до цієї людини.
Микола виглядав не лише втомленим, але було видно, що він хворий.
На якусь мить я відчула себе винною, адже скільки разів після Миколиної зради я бажала йому всього найгіршого.
Недарма ж кажуть, що наші думки матеріалізуються.
Микола не хотів розповідати про своє життя, але я розуміла, що не хочу сама слухати цю історію, тому й ні про що не розпитувала його.
Зрозуміло було і без слів – хворий він став непотрібний молодій дружині.
За цих обставин прогнати чоловіка я не могла.
Адже це гріх – гнати від себе хвору людину, яка покаялася, визнала свою провину.
Зрозуміла, що мабуть, треба Миколі пробачити.
Потроху чоловік знову звикав до рідного будинку, тішився внуками, намагався допомагати в господарстві.
Ми з ним жили як чужі люди, але я була впевнена, що в оточенні рідних людей він швидше одужає.
Поступово Микола почав змінюватися просто на очах: випрямився, на щоках з’явився рум’янець.
Було видно, що чоловік одужує, набирається здоров’я, в ньому знову пробуджується радість до життя.
Я не знаю, як складеться наше майбутнє, чи зможу я йому пробачити до кінця і жити так, як ми жили раніше. Час покаже…
Але я думаю, що зробила добре, коли прийняла хворого чоловіка назад, принаймні, вчинила по-людськи.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
