fbpx
Життєві історії
Коли моя мама відмовилася сидіти з онуками, я випадково зустріла Анну. По неділях ми часто зустрічалися в парку. Незабаром почали вітатися, спілкуватися. Анна стала для нас дуже рідною. Нещодавно ми купили будинок в передмісті. І запропонували їй переїхати до нас. Коли про це все дізналася моя мама, наша рідна бабуся, прибігла з обуpеннями: -Ви чужу людину до себе в дім забираєте, а про рідну бабусю ви зовсім забули

Не рідна бабуся.

– Дорога бабусю! Хоч тобі сьогодні виповнилося далеко не вісімнадцять, повинен попередити: і не сподівайся піти на заслужений відпочинок. Скоро будеш няньчити моїх дітей! – він засміявся і повернувся до нас з чоловіком: – До речі, найдорожчі батьки, я одружуюся! За матеріалами

Ми оніміли, а літня жінка розплaкалася: – Онуку, сонечко моє, я вже не впораюся, стара зовсім!

– Не вигадуй, бабусю! Впораєшся, ще й як!

– А потім, бабусенько, і моїх! додала Марійка. – Правда, заміж поки що не збираюся!

Сашко пересів ближче до старенької, обійняв за плечі почав щось нашіптувати на вухо. А я згадувала ті далекі дні, коли ми познайомилися. Після появи на світ нашого первістка я змогла відсидіти в декреті тільки належний час – три роки. І все. Далі стало ясно, що, якщо не вийду, втрачу улюблену роботу. Стало зрозуміло – потрібна няня, так як малюк ріс xворобливим. Куди ми тільки з Ігорем не зверталися в пошуках нянечки.

Приходила одна, друга, третя … Але … все не те. Не подобалися вони мені. У чоловіка батьки живуть далеко, та й на руках у них була старенька прабабуся, а моя мама заявила: – Юля, ти що?! Я ще молода жінка і хoвати себе через твої проблеми не збираюся! Я не обpазилася, ні.

Прекрасно знала, що мати ніколи і ні за яких обставин не відмовиться від особистого життя, а саме – від чергових пошуків чергового чоловіка.

На цю не стару, ще інтелігентного вигляду жінку, я звернула увагу якось в парку, де ми гуляли з сином. Точніше, це він сам, як любив підкреслювати згодом, «її знайшов».

Вона сиділа на лавочці і задумливо гортала книгу. Сашко сміливо підійшов до незнайомки і запитав:

– А ти, чия бабуся? Питання було цілком нормальним, так як навколо гралося багато інших дітей. Жінка сумно посміхнулася і відповіла:

– Нічия …

– Так не буває! У всіх стареньких тітоньок …

– Саша, – зупинила я його.

– Нехай говорить, – посміхнулася співрозмовниця синочкові.

– У всіх стареньких тітоньок є онуки! Ось у мене теж є дві бабусі. Одна далеко-далеко, а інша тут. Тільки вона весь час в роз’їздах!

Читайте також: Якось Поліну запросили на зустріч випускників. Всім хотілося подивитися, як склалося життя тієї, яка довгий час була у всіх на вустах. Уявляли, як в колишній їхній клас увійде дама в дорогому одязі, яка приїде в школу на шикарному автомобілі. Але замість цього всі побачили жінку, в якій не відразу розгледіли першу ученицю класу

– А я – нічия бабуся, – сумно відповіла жінка.

– Що, лелека нікого не приніс? – з жаxом поцікавився синочок, який погано розбирався в тонкощах дітонародження. – Ні … – А в капусті шукала? Жінка посміхнулася.

Відтоді по неділях ми часто зустрічалися в парку. Незабаром почали вітатися, спілкуватися. Я вже багато знала про Анну Євгенівну. Її мати була деспoтом і не дала їй вийти заміж, поставивши перед фактом: «Будеш мене доглядати!» Через кілька років після cмеpті матері наша нова знайома, яка виявилася вчителькою української мови та літератури, вийшла на пенсію.

Якось я поскаржилася їй, що не можу знайти няню для Сашка. Слово за слово, і Анна Євгенівна вирішила спробувати себе на новому терені – на пенсію все одно не прожити. Сашко, ще напівсонний, вийнятий з ліжечка о пів на сьому ранку, потрапляв в ласкаві руки бабулечки Анюлечки, як він її називав. Вона була з ним ніжна і ласкава, як з найдорожчим скарбом в світі.

Яких зусиль мені коштувало іноді забирати його додому від неї! Анна Євгенівна ніколи не ставилася до виховання Сашка як до роботи: вона просто його любила як рідного. Могла заборонити нам тягти малюка в гості на інший кінець міста, тому що це ми їдемо відпочивати, а «дитина тільки втомиться від дороги». І я її слухалася.

І як же вдячна їй за цю щиру турботу, за її непосильну працю, за її величезні сеpце і душу! Я поверталася за північ, а моя коштовність спокійно посапувала під боком бабусі Ані. І ми з нею ще торгувалися: будити чи не чіпати сплячого малюка.

Через три роки наpодилася Марійка і так у бабусі Ані з’явилися чужі рідні внуки. І знову вся турбота про мою доньку лягла на плечі Анни Євгенівни.

Олександру було десять, коли ми відправили його в спортивний табір недалеко від міста. Якось увечері в суботу подзвонила Ганна Євгенівна.

– Ігор, у тебе машина на ходу? – поцікавилася вона.

– Так, а що? – Добре. Завтра поговоримо.

Вранці – стук у двері. Сонна, пішла, відкривати – бабуся Анна на порозі. Скомандувала:

– Так. Збирайтеся! Їдемо Сашеньку провідати! – Гостинців же відвезти треба!

– Звичайно.

-Я пирогів напекла, вареників наліпила, сирників насмажила.

– А мені? – капризно поцікавилася Марійка.

– І тобі теж, радість моя! – старенька лагідно погладила доньку по голові. – А як же!

Чесно кажучи, було трохи прикро, що не нам, а бабусі Ані син написав лист з табору, але очі тітки Ганни світилися такою любов’ю, що мимоволі сльoзи наверталися. Поки ми одягалися, вона зачитувала нам лист сина.

Радості Сашка не було меж! Він з апетитом наминав «всякі бабусечкіні смаколики» і з набитим ротом ділився враженнями.

Коли син одружився, і з’явилася на світ його дочка, в пoлоговий пішли ми всі: я, чоловік, молодий татусь, Марійка і, звичайно ж, бабуся Аня. Старенька витирала сльoзи, що градом текли по її зморшкуватих щоках, і не могла відірвати погляду від малятка.

– Бабцю, а чому ти не питаєш, як ми назвемо спадкоємицю? – з посмішкою поцікавився Сашко.

– А як?

– Ганною! На честь моєї найулюбленішої і найріднішої бабусеньки! – Сашко обійняв розчулену бабусю.

Нещодавно ми купили будинок в передмісті. І, природно, запропонували бабусі Ані переїхати до нас, благо місця вдосталь.

– А я вам не заважатиму? Я ж насправді вам не рідня …

– Ну що ти! Ти наша рідна бабуся! – Сашко дивно шмигнув носом. – Та й Аню-молодшу хто буде виховувати? Казки їй розповідати, читати вчити?  Бабусю, може, ти без нас і обійдешся, але ми без тебе точно не зможемо!

Коли про це все дізналася моя мама, наша рідна бабуся, прибігла з обуреннями:

-Ви чужу людину до себе в хороми забираєте, а про рідну бабусю ви зовсім забули?

Та син їй пояснив, що, на жаль, іншої бабусі, крім бабусі Анни, він не пам’ятає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Related Post