З перших днів свого шлюбу я так хотіла вгодити родичам свого чоловіка, що погодилася на дуже не вигідну для себе річ, і тепер шкодую про це.
Та я хотіла – як краще, а вийшло – в збиток собі.
Заміж я виходила, коли мені було 24 роки, а моєму чоловікові Анатолію – 27.
На той час я себе відчувала досить впевнено. Освіта була, робота теж. Було і житло – мені дідусь по татовій лінії заповів свою двокімнатну квартиру.
До заміжжя я жила з батьками, а свою власність здавала. Так мама порадила, я її послухала. Адже квартира потребувала капітального ремонту, на який треба було багато грошей.
А потім я почала зустрічатися з Анатолієм. Все було серйозно, справа йшла до весілля.
Наречений познайомив мене зі своїми рідними: мамою, старшим братом і його сім’єю. Вони всі виявилися дуже приємними людьми.
Я тоді навіть подумала, що мені дуже пощастило з майбутніми родичами – такі хороші і турботливі люди!
Не забули мене запитати і про придане. Я пояснила, що квартира в мене є, але ми її здаємо, щоб на ремонт накопичити.
Мама Анатолія сказала, що це правильно, а через кілька тижнів запропонувала: орендарям не відмовляти, а жити у неї в квартирі, щоб швидше назбирати грошей.
Я була проти, хотілося відразу самостійності, у батьків вже накопичилася достатня сума, та й навіщо жити разом, коли є можливість відразу жити окремо?
Виявилося, що справа була в боргах сім’ї майбутнього чоловіка. Поки він працював і був неодружений, його заробіток йшов в спільну сімейну касу.
А борг, тобто кредит, з’явився тоді, коли відділяли старшого брата Анатолія.
– Кредит взяли на маму, – розповів мені потім майбутній чоловік, – на перший внесок брату для квартири. Тепер ми з мамою гасимо цей кредит. Якщо не стане мого заробітку, то мамі не потягнути і братові теж. Платити залишилося ще два роки.
Коли моя мама про це почула, що готова прийняти пропозицію жити у свекрухи, щоб сім’я майбутнього чоловіка могла розрахуватися з боргами, сказала, що вона проти і щоб я ще раз добре подумала.
Каже, вони будуть кредит платити, а ти їх утримувати за рахунок здачі своєї квартири?
Але мені тоді здавалося, що це правильно, по-людськи якось, і я погодилася.
Після весілля ми переїхали до свекрухи.
Перший час все йшло спокійно. Свекруха всю домашню роботу ділила навпіл.
Наша кімната була набагато більша за ту, де мешкала свекруха.
Частину речей мами чоловіка зберігалася у нас, в шафах речі сезонні, в кутку допотопна швейна машина, книжкові полиці.
І за всім цим добром свекруха могла увійти в будь-який час доби. Ми спимо, а вона сідає рушник підшити, або куртку шукає зранку.
Коли я їй зробила зауваження, вона нам сказала, що це її квартира і вона має право на це.
Останньою краплею стало те, що я два дні робила закрутки на зиму для нас, а свекруха взяла і половину віднесла своєму синові, мовляв, їм теж треба, а ми собі ще зробимо.
І тоді я все зважила і подумала, заради чого я все це терплю.
Гроші з оренди моєї квартири йдуть на харчування, оплату комуналки і інші потреби. На ремонт в своїй квартирі я ще не скоро назбираю.
Я зателефонувала орендарям, щоб з’їжджали, ну навіщо мені терпіти докори і миритися з незручностями?
Я твердо вирішила піти. Батьки сказали, що приймуть нас у себе поки ми будемо робити ремонт.
Але на моє велике здивування Анатолій відмовився переїжджати від своєї матері. Він сказав, що не може залишити маму одну з боргами.
Ну що ж, справа його. А я пішла, бо вважаю, що ми не повинні платити борги за брата.
Треба було таки слухати свою маму.
Тепер навіть не знаю, чи вдасться зберегти наш шлюб.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
