У мене зараз немає спокою чи радості на душі – хвилююся лише за майбутнє своєї дочки, їй 34 роки, а вона до цих пір одна в плані особистого життя, живе Мар’яна зі мною і заміж поки не збирається виходити, у неї щось бачу зараз зовсім інші пріоритети.
Я б ще розуміла це, якби вона була ще якась негарна, або не струнка, я б ще могла зрозуміти причину цього: ну ніхто не кличе її заміж, не зустріла вона ще зараз свою долю. Але моя донька Мар’яна нехай і не перша красуня в місті, але цілком собі гарненька: висока, струнка, довге густе волосся, голубі очі, приємна зовнішність, вона справжня красуня у мене, я б так сказала. Наші знайомі вважають її взагалі красунею та моделлю, можливо, тому у неї зараз таке непросте життя? Як люди в народі говорять: не родися красивою, а родися щасливою.
Мар’яна у мене одна. Хотілося нам з чоловіком ще діток, але почалися досить непрості 90-ті роки, тоді людям було зовсім складно, куди народжувати, якщо ледве самі зводили кінці з кінцями? До речі, ті складні роки погано вплинули і на наш шлюб: через бідність ми з чоловіком виникали часті непорозуміння, роботи хорошої не було, а якщо була – на неї місяцями не давали зарплату, загалом кожен викручувався, як міг.
Мар’яна, на жаль, бачила всі наші непорозуміння з батьком, разом зі мною робила винним в усьому свого тата, можливо, саме тому у неї характер став трохи черствим, у неї були зовсім інші сімейні цінності, ніж мали би бути в хорошої дружини. Ну, можливо, не зовсім це слово, просто вона вважає, що всі чоловіки багато мають старатися для своєї дружини: бути слухняними в усьому, приносити гроші і квіти, прислухатися лише до слів дружини, працювати на трьох роботах і виконувати усі накази своєї другої половинки. А ще щоб при цьому він був красивий і розумний.
Мабуть я перестаралася в тих вимогах до свого чоловіка, свого часу, і в доньки склалося хибне уявлення про хорошу сім’ю. Коли нашій доньці виповнилося 13 років, ми з чоловіком розлучилися, бо життя у нас зовсім не складалося.
В юності дочка закохалася і навіть в 19 років хотіла вийти заміж за свого обранця, була щаслива і позитивно налаштована. Я трохи стала хвилюватися про те, що заміжжя недобре вплине на її навчання. Відмовляла Мар’яну, щоб не зробила помилки, але вона сказала, що мене не підведе – буде вчитися. Тоді я трішки вирішила втрутитися, щоб було по-моєму, кажу: «Ну ти подивися на себе і на нього – ти росла, красива, а він такий тендітний і на пару сантиметрів нижче тебе! Ну як ви будете виглядати разом? Подумай добре, перед тим, як прийняти якесь серйозне рішення!» І Мар’яна таки добре подумала над моїми словами і не стала виходити заміж, розлучилася з тим чоловіком, до речі, дуже хорошим та добрим. Досі я себе картаю за ті слова, не потрібно було мені тоді влазити в її життя зі своїми порадами. Якби я не наговорила тоді їй тих слів, може у дочки була б сім’я, а у мене – онуки. Згодом я дізналася, що в того чоловіка є сім’я, він дуже добра і хороша людина, вони так гарно живуть, і мені шкода стало, що я влізла в життя доньки.
А потім дочка з головою поринула в навчання. Вона спортсменка, з дитинства займалася плаванням, крім того, вступила до інституту спорту та фізичного виховання. Після навчання влаштувалася працювати і з головою поринула в тренерську роботу: плавання, фітнес і багато іншого, з ранку до вечора зайнята, вона поміж людьми, але всю себе присвячує лише своїй роботі.
Я вже думала – вона в таких колах, де є красиві чоловіки, можливо, знайде за своїми інтересами. Звичайно ж, навколо неї на роботі завжди були солідні чоловіки, до деяких вона навіть була прихильна, але як тільки справа стосується заміжжя – вона тут же закінчує будь-які відносини, постійно говорить, що це не її партія. Питаю: «Ну що не так?» І починається: наречений або мало заробляє, або людина несерйозна він, або зовнішність у нього негарна, або, або, або, багато або. Нема принца, на якого вона так розраховує.
Іноді як уявляю її майбутнє, сумно так стає мені від того. Пояснюю їй свої недобрі думки: «Дочко, ось тобі 35 років, я вже немолода жінка пенсіонерка, не знаю, наскільки мене вистачить. Тих наречених, яких ти вже розігнала, вже забрали інші жінки, ідеального принца ти не знайдеш. Що тебе чекає, на яке майбутнє ти сподіваєшся? Або ти залишишся зовсім одна з десятком кішок в будинку, така – міська жінка самотня, або будеш таємно зустрічатися з одруженим, заповняти собі душу самотністю. Іншого виходу не буде. Шукай собі зараз хоч кого-небудь, поки не пізно, щоб створити сім’ю і дитину народити, це ж мрія кожної жінки!» Але Мар’яна зовсім не розуміє цього.
Дочка часто мені в такі часи говорить: «Я не хочу жити і мати постійно непорозуміння якісь щодня як ти з моїм рідним батьком колись!» Мої пояснення про складності 90-го року до неї доходять, каже: «Хотів би – знайшов би собі хорошу роботу. Хіба це проблема для хорошого чоловіка?» Ну так, зараз інші часи, їй просто цього не зрозуміти. Мар’яна думала, що тато просто лінувався, а лінь для неї неприйнятна.
Дивлюся на неї і розумію, що нічого не зміниться – надто у неї вже впертий характер, як не прикро це розуміти мені. А з іншого боку я щиро б пошкодувала зятя, якби такий був – дочка Мар’яна б втомила свого чоловіка. Але так сумно усвідомлювати, що не буде в дочки сімейного щастя. Ну не буде принца. Душа у мене сумує, онуків я навряд чи побачу колись. А що я можу вдіяти, що можу змінити?
Фото ілюстративне.
