Зараз я вже жінка в літах, можна так сказати. Не зогляділася, як минула моя молодість і юність.
Сама я вже маю дорослу доньку, але часто думаю про минуле. Я не розумію, коли стала поганою матір’ю для своєї доньки. Що я робила не так і чим я заслужила таке відношення, яке зараз бачу від неї?
Заміжня я ніколи не була, всі свої сили та любов віддавала їй і її молодшому братові, адже у мене ще й син є.
Хоч як мені було нелегко, але своїм дітям, Іванці та Михайликові, я не відмовляла ні в чому ніколи, чого б це не вартувало мені.
Зате, після всього цього, для моєї доньки найрідніша людина – її свекруха, яку я останнім часом і бачити не хочу, вона виявилася зовсім не такою людиною, якою я її уявляла собі.
Моя Іванка свою свекруху називає мамою і на «ти», як рідну людину, а я не можу змиритися з цим, і справа зовсім не в тому, що я не хочу, щоб вони ладнали добре.
Я вам зараз опишу, як зможу, трішки своє далеко непросте життя, може порадите мені хоч щось, дорогі читачі. Чи, можливо, підкажете, в чому моя помилка, і чи можна її виправити зараз?
Свою Іванку я народила досить рано, я тоді ще зовсім молодою була, 18 років мені тоді всього лише було.
Ясна річ, що її батько мене залишив відразу ж – він просто був не готовий до батьківства, він був на рік старший від мене, але плани на найближче майбутнє у нього зовсім інші, ніж у мене, були.
А от мої тато з мамою спочатку зі мною навіть говорити не хотіли, коли дізналися про таку новину, адже вони хотіли, щоб я мала гарне майбутнє, а тут справи такі, але потім вирішили мене відправити народжувати до бабусі з тіткою в невеличке селище і жити там, щоб люди менше поганого про мене та них говорили, адже до кінця так і не могли мені пробачити це.
А там моя рідня по-різному поставилися до мого становища: бабуся добра, тітка зла, і я завжди була об’єктом численних суперечок, постійно чула докори в свою сторону і повне нерозуміння моєї ситуації.
У такій атмосфері ми з донькою прожили майже 5 років. Мені це набридло, адже зі своєю родиною мені було дуже важко спільну мову знайти, і згодом я таки наважилася і поїхала до своїх батьків.
Але з ними теж стосунки не складалися у мене зовсім, на жаль.
А потім одна моя подруга запропонувала мені орендувати у неї невеличку кімнату за досить таки невеликі гроші, адже треба якось визначатися в житті – скоро доньці в 1-й клас йти.
Вона була одна, тому проблем ніяких не виникало щодо цього і вона дуже шкодувала мене, бо знала, як непросто живеться мені.
Орендуючи кімнату в Наталки, я познайомилася з двоюрідним братом подруги, а потім дізналася, що чекаю дитину.
Але хлопець не хотів зі мною одружуватися, теж втік, а з подругою я посперечалася через це, і вона сказала, що не хоче, щоб я жила у її квартирі.
А в цей час не стало моєї бабусі і вона залишила заповіт на будинок в селищі тільки мені, а не тітці, бо вони з нею теж ніколи не ладнали і посварилися після того, як я поїхала від них.
Тітка дуже ображалася на мене, для неї була це велика несподіванка, але зробити нічого не могла.
Ось тоді тільки й зажили ми нормальною сім’єю: моя старша дочка і новонароджений син. Я отримувала державну допомогу і батьки трохи допомагали.
Коли меншому моєму синові виповнилося 3 роки, він пішов у садочок, а я пішла працювати. У дочки тоді якраз почався складний підлітковий вік, вона перестала гарно вчитися, стала приносити лише погані оцінки, постійно в усьому дорікала мені і була незадоволена тим, що я не можу їй дати більше: гарний одяг, смачніші солодощі, менше часу маю на неї.
Моя Іванка ледве закінчила школу, вступила до коледжу в місті, поруч з моїми батьками. А потім стала спілкуватися зі своїм однокласником з селища в соцмережах, залишила коледж і приїхала назад, тільки не до мене жити, а відразу ж в сім’ю цього однокласника і тут же вийшла заміж за нього.
Ось тут і почалося. До мене донька заходить зрідка, якщо тільки у справі, по телефону спілкується неохоче зовсім, не часто бере його, посилається завжди на те, що багато різних справ, їй не до пустих розмов зі мною. Зате по селищу вона ходить під ручку зі своєю свекрухою.
Я у Іванки якось запитала, коли було дуже образливо, що вона так ставиться до мене:
– Ну чому ти так відносишся до мене? Чим я тобі не догодила?
А моя власна донька мені на це просто відповіла відразу:
– Мені зі свекрухою простіше, вона завжди хотіла доньку, вона мене вислуховує і не дорікає ніколи й нічим. Та й, взагалі, я вже доросла, а брат маленький, тобі є з ким спілкуватися! Я пішла – і тобі легше буде, адже на один рот годувати менше потрібно.
Я намагалася стати хорошою мамою, просила вибачення за минуле, намагалася щиро з нею говорити про її проблеми, щоб зрозуміти і порадити щось. Але вона нічого не говорить:
– Та все добре у мене, мамо! Я живу своїм життям, а ти живи своїм.
Але селище у нас невелике, я завжди дізнавалася від чужих людей якісь події в житті дочки, хоча вона сама мені ніколи не розповідала про це.
Якось моя Іванка погано себе почувала, то свекруха обійшла з нею всіх лікарів, щоб їй краще стало, хоча я зовсім нічого не знала про це, мені ніхто не розповідав нічого.
Потім вони з чоловіком та свекрухою їздили в якийсь санаторій відпочити, а дочка мені ні слова не сказала. Та й багато таких дрібниць, дуже сумних для мене. Я взагалі для неї як стороння людина, вона навіть нічого хорошого в нашому з нею житті не згадує.
Мені родичі та батьки радять подружитися зі своїми сватами, щоб знайти спільну мову з донькою, щоб стати ближчою до їх родини, можливо, вони так краще мене до себе приймуть.
Я пробувала, спілкувалася по телефону, але ми навіть спільної мови не знаходимо, як на різних планетах живемо. А я дуже люблю свою доньку, сумую за нею. Хочу, щоб все було добре, але з кожним днем вона лише віддаляється від мене.
А що я ще можу зробити? Хіба я чимось завинила перед нею?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
