Про свій власний будинок я мріяла давно. Як ми лише одружилися, я чоловікові відразу сказала, що хочу жити у своїй хаті, тому треба працювати і старатися так, щоб мати власний будинок.
Перший час ми знімали квартиру, а всі зароблені гроші відкладали. Потім зрозуміли, що так справа не піде, треба діяти кардинальніше. Чоловік почав їздити на заробітки, і коли ми наскладали мінімальну суму, почали будівництво на земельній ділянці за містом, яку мені подарували мої батьки.
Щоб побудувати будинок, потрібні були величезні гроші, мова йшла про десятки тисяч доларів, тому ми з чоловіком практично не бачилися, а наші дві донечки росли без батька.
Мама мого чоловіка завжди доволі заможно жила, вона працювала на керівній посаді в верхніх ешелонах влади, мала власний будинок, та й гроші у неї завжди були, просто вона з нами ними не ділилася.
Свекруха якось дуже дивно по-різному ставилася до своїх дітей: сина вона викреслила відразу, як той лише одружився зі мною, натомість своїй доньці готова була зірку з неба дістати.
Коли молодша сестра мого чоловіка захотіла переїжджати в Канаду на постійне місце проживання, і їй були потрібні гроші, свекруха без розмов продала свій будинок, купила собі однокімнатну квартиру, а решту грошей віддала доньці.
Я ще сподівалася, що якась частина грошей і нам перепаде, адже ми якраз закінчували будівництво, і нам дуже були потрібні кошти. Але про нас свекруха навіть не згадала, чоловік промовчав, а я вирішила не втручатися в їхні сімейні справи.
Пізніше свекруха свій вчинок пояснила так, що дочка як наміститься на новому місці, то і її туди забере. В результаті зовиця вже кілька років живе за кордоном, справи у неї налагодилися, але маму до себе забирати вона не поспішає.
Тим часом свекруха вийшла на пенсію і нещодавно навіть захворіла. Чоловік сам їздив до неї, а потім вже втомився. Ми нарешті переселилися в наш будинок, і він вирішив, що маму треба забирати до себе, нехай з нами хоч перезимує.
Не знаю чому, але я категорично проти, щоб ця жінка жила з нами. Вона жодної гривні не вклала в цей будинок, а будувалися ми майже 15 років.
Я прямо чоловіку сказала, що не хочу, щоб його мама жила з нами, за що він на мене дуже образився. Ми навіть кілька днів не розмовляємо між собою. А я щиро не розумію, в чому я не права?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.