Зовсім недавно мені виповнилося 50 років. Дивний вік для жінки, наче друга молодість прийшла, зараз більше часу маю для себе, мені подобається! Я дуже хотіла відзначити цей день з розмахом, щоб покликати друзів, найрідніших людей – ось таке було моє бажання.
Тільки щось мій рідний син мені зіпсував настрій після ювілею, начебто дрібниця – а неприємно, ніби я в чомусь винна перед Дмитром.
А вся справа в тому, що йому з дружиною вкрай знадобився свій власний автомобіль, і тепер я винна, що пустила все гроші на своє свято, та ще й приховала від них вагому суму в 30 тисяч гривень. Моїх, між іншим, грошей, які я сама заробила нелегкою працею.
В мене один син. Я розлучена вже 14 років, колишній чоловік на пенсії. Він пішов до іншої жінки, але так як син у нього теж один, то вирішив зробити йому весільний подарунок з розмахом: придбав квартиру в новому будинку. Я в весілля вклалася трохи, але зате була організатором всієї урочистій церемонії. Але все одно, щось у мене в душі було неспокійно: свати вклалися майже на все весілля, колишній чоловік подарував квартиру, а я ніби як не подарувала велику суму. Якось потім побіжно я синові сказала, що якщо назбираю трохи грошей згодом – їм машина буде. Але якось в жартівливому тоні це було сказано, я надіялася, що зможу ще дітям допомогти.
І ось, підходить час мого ювілею. Я на цей випадок дійсно підготувалася за рік: вкладала куди треба свої накопичення і отримала хорошу суму відсотків. Я знала, що син збирає на машину, але якось мляво, без особливого бажання вони це робили. Я, звичайно, сумнівалася: можливо, не варто робити цей ювілей, віддати всю суму йому? Але ні, у мене ж є мрія! А якщо хто і подарує грошима, то тоді віддам синові в скарбничку. На тому зупинилася і вирішила, що буду святкувати, як душа того бажає! Замовила в ресторані стіл на 35 осіб, по багатому, гуляти так гуляти. Навіть написала і розіслала гостям запрошення листівки, написані від руки! Ось як!
Син думав, що я запрошую вузьке коло людей: пару своїх подруг і його з дружиною. Але до мене навіть рідня приїхала поїздом. До цих пір пам’ятаю здивоване обличчя Дмитра, коли він зайшов в зал ресторану і побачив розкішний банкетний стіл. Син був якийсь розгублений від побаченого, видно було мені дуже його щире здивування і нерозуміння. «Мамо, у тебе що – хтось з’явився? Звідки у тебе такі гроші з зарплатою в 7 тисяч гривень?». Кажу: «Треба вміти відкладати гроші!».
Син, мабуть, передав всі ці слова невістці, і вона просиділа все свято незадоволена. Я не звертала уваги, веселилася від душі. Грошей подарували мало, всього тисяч 13 гривень, хоча я вклала набагато більше, але подарунків і квітів було багато: крутий ноутбук від колег, робот-пилосос від приїжджої рідні і багато чого хорошого по дрібниці, те, що дуже знадобиться мені в господарстві. Але не в подарунках справа, просто погуляли весело з хорошими людьми, які щиро за мене раділи. Ця свято я на все життя запам’ятаю.
Після ювілею син подзвонив і хитро так якось мене запитав: «Ну що, полетіли твої гроші, прогуляла?». Мені так прикро стало. І ось він почав скаржитися, що назбирати їм грошей з дружиною на нормальну машину ніяк не вдається, я всі гроші на вітер кинула, але ж обіцяла колись дати нам гроші, щоб додати до їх авто. І мовляв, за що найбільше прикро йому, що я все зробила по-тихому, щоб ніхто не зазіхнув на ці гроші. Я відчуваю – це ніби не він це все говорить, явно там невістка підказує. Я запропонувала йому тих 13 тисяч гривень, які мені подарували, але він в образі на мене поклав телефон.
Зараз ми спілкуємося з сином, невістка ні разу не зателефонувала. Тільки ось це спілкування виходить якимось холодним і зовсім нещирим, ніби щось боїмося один одному договорити. Пару раз були теми про машину, і зразу стільки з’являлося звинувачень на мою адресу. Кредит він брати не хоче, ну це я навіть підтримую – наша сім’я проти того, щоб брати якісь борги. Свати самі зараз у скрутному становищі, батька син просити нічого не хоче – той і так на весілля розщедрився, а у нього своя сім’я і пасинок ще є. Залишаюся винною тільки я в усьому. Причому ось що в двійні прикро: машина була не так вже й потрібна, збирали на неї довго, а після мого ювілею вона прямо терміново потрібна стала дітям.
Чи, можливо, я дійсно вчинила, як нехороша мати, егоїстично і необдумано, і зараз просто шукаю собі виправдання? Почуття провини мене не покидає. А чи правильно я вчинила тоді?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – zabor.zp.
