Все почалося все більше 15 років тому. Я – мама єдиного сина. Вадим ріс нормальною дитиною. Син відучився в університеті, познайомився з дівчиною, дружили вони близько п’яти років, а потім вирішили одружитися. Мені наречена сина не дуже-то подобалася – дівчинка непогана, але не рівня моєму синові.
Батьки нареченої прості роботяги, тому допомогти молодим нічим не могли. Для свого сина я хотіла б багатшу дружину, але доля розпорядилася інакше. Ось і підійшов день весілля.
Відгуляли, відсвяткували – все весело і чудово. Нова сім’я почала жити. Я і батьки невістки допомагали, як могли. Син влаштувався на роботу, невістка ще вчилася. Через рік з’явилася на світ онучка моя. Я була дуже щаслива, про ось думки про те, що невістка не рівня моєму красеню, ніяк не відпускала. Виховують молоді дочку, живуть нормально, та й добре нехай собі живуть.
Виповнилося внучці два роки і сім’я мого сина почала валитися. Невістка почала скаржитися – ваш синок з друзями кожен день гуляє, часто вдома не ночує. Я її пошкодувала по-жіночому, обіцяла поговорити з сином. Сама думаю – як тут не підеш гуляти, він працює, втомлюється бідненький, взяла б так допомогла чоловіку – вийшла на роботу. Сидить цілий день вдома, він як білка в колесі крутитися, щоб прогодувати сім’ю, і що не можна з друзями в шинок сходити відпочити. Дочка неспокійна спати ночами не дає – ось і не ночує вдома, виспатися хоче. Але я помилялася.
Перед новорічними святами син мені повідомив, що звільнився з роботи, бо його фірма збанкрутувала. Ну що ж, дала трохи грошей своєму красеню-синові, пообіцявши, що після свят допоможу з пошуком роботи. Пройшов місяць, два, три, пів року, а син навіть і не намагається шукати роботи, тільки говорить, що його не беруть нікуди, а сам весь час лежить на дивані. У родині грошей немає – невістка влаштувалася на роботу, дочку віддали в садок. Моя невістка почала робити для сім’ї теж саме, що і робив син, поки вона сиділа вдома.
Тільки дівчина мовчки, зціпивши зуби працювала і не бігала відпочити до подружок. Тут я переглянула своє ставлення до неї і остаточно стала на її сторону. Через три роки вона просто розлучилася з моїм сином, не витримала – він також гуляв з друзями, тільки на її гроші, також не приходив часто ночувати. Правильно зробила напевно!
І ось що вийшло, вже дев’ять років мій син живе один. А йому вже 40 років, він так і не працює і не знайшов собі сім’ю. Годую і одягаю його я. Я дуже втомилася від цього, не знаю, що з цим можна зробити. Розмови не допомагають, а кинути його я не можу – син все-таки. Але і я не вічна. Вадим нічого не хоче змінювати в своєму житті, і мені від цього дуже страшно – як він збирається жити далі?
Фото ілюстративне – mirpessariev.
