fbpx
Життєві історії
Коли мій син розлучився, бо знайшов іншу, то я пообіцяв невістці, що в усьому допомагатиму їй і став часто до неї ходити

Хоч мені й прикро через це, але я вважав свого сина недобрим чоловіком. Він просто залишив власну дружину і двох дітей заради іншої. Я, як дідусь, пообіцяв завжди допомагати онучкам і колишній невістці.

Я дуже часто бував у їхньому новому домі, виконував важку усю чоловічу роботу. І одного разу, зателефонувавши сповістити про свій намір приїхати до своїх дітей знову, дуже здивувався, коли телефон взяла не моя колишня невістка Ярослава, а якийсь, незнайомий мені, чоловік.

Ми з дружиною прожили у шлюбі 30 років, а потім її не стало. У нас було двоє діточок – синочок та донечка. На той час моєму синові уже було 16 років, а доньці лишень виповнило 7. Я старався, як міг, щоб компенсувати відсутність мами у їхньому житті, все робив якнайкраще для своїх дітей.

У свої 22 роки, закінчивши навчання, мій син Іван привів додому Ярославу, щоб ми з нею познайомилися. Дівчина мені сподобалася. Вона була приємної зовнішності, гарно вихована, уважна і поговорити нам було про що. Зовсім скоро зіграли весілля, а через рік я вперше став дідусем. Яке ж то щастя було для мене.

Діти жили окремо, придбали згодом невеликий власний будинок. Син працював на хорошій роботі, тож допомагати мені особливо було нічим. Я часто бував у них в гостях, допомагав Ярославі з дитиною, бо син постійно у відрядження їздив, а вона сама не справлялася з усім.

Через чотири роки Ярослава вдруге народила дівчинку, мою дорогу онучку. Мене знову зробили вдруге дідусем, чому я був дуже радий. Іван пішов на підвищення, тому часто затримувався на роботі. Мої свати жили дуже далеко від дітей, тож я єдиний до кого вона могла звертатися за допомогою.

Одного дня я прийшов, як завжди, погрався з онуками і вже збирався йти додому. Несподівано, невістка розповіла мені про свої хвилювання:

– Тату, здається Іван з кимось зустрічається. Не можу вам пояснити звідки до мене з’явилася така думка, але я якось всією душею відчуваю, що щось вже не так, що між нами є інша.

– Дитино, ну що за порожні думки ти береш до душі? Ти он про дівчаток своїх думай, їх майбутнє і за собою краще слідкуй. Упевнений – це все у тебе від втоми. Не хвилюйся, Іван ніколи не залишить сім’ї.

Ярославу я, начебто, заспокоїв, але сам почав хвилюватися. Невже мій син здатен на такий недобрий вчинок? Довго не думаючи, я вирішив з ним поговорити. І виявилося, що невістка була права. Іван дійсно зустрічався з іншою і він мав намір розлучитися з дружиною.

«А як же діти?» – здивовано запитав його я. На що Іван відповів, що забезпечуватиме їх фінансово, а з вихованням мати і сама впорається.

Через декілька місяців вони розлучилися. Ярослава забрала дівчаток і пішла з дому, хоча син хотів залишити їм свій будинок.

Я знаю, що її батьки допомогли дочці фінансово, і вона купила невеличку квартиру. Спершу, невістка була настільки ображена, що навіть не брата телефон, коли я їй телефонував і відмовлялася говорити зі мною.

Я став чекати, розумів, що людині потрібен час, адже таке непросто пробачити. Через декілька тижнів ми все ж зустрілися і я попросив не позбавляти мене можливості бачитися з своїми онучками, адже в цьому моєї вини немає, я сам засуджую вчинок сина, я б ніколи так не вчинив. Ярослава дала згоду і я знову часто приходив до дітей.

Я сам не пробачив Іванові такий вчинок. Він залишив рідних людей заради іншої. Я, як дідусь, пообіцяв завжди допомагати онучкам і колишній невістці. Часто бував у їхньому новому домі, виконував чоловічу роботу. І одного разу, зателефонувавши сповістити про свій намір приїхати, дуже здивувався, коли слухавку взяла не сама Ярослава, а якийсь, незрозумілий мені, чоловік.

Як з’ясувалося, колишня невістка зустрічається з ним. Я хвилювався і не знав як тепер продовжувати спілкування з онучками, адже її новий знайомий був не в захваті, коли я приїжджав до них в гості.

Онучки мене любили і часто самі телефонували мені. Мені довелося рідше їх навідувати, щоб вітчим не ображався і в них не було між собою непорозумінь. Я сумував за дітьми і відчував себе самотнім, адже за декілька місяців уже звик до дитячих усмішок і спілкування. З невісткою на цю тему ми не говорили. Вона чітко дала зрозуміти, що теж має право влаштовувати своє особисте життя, так, як вчинив і мій син.

Я хвилююся за них усіх, бо цей чоловік мені не подобається, але втручатися у їх життя не маю права, на жаль. Бачу, що вони всі віддаляються від мене, але, як ділі бути, не знаю.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page