Я все життя мріяла, як я буду няньчити онуків, але зараз сталося так, що такої можливості у мене нема. Це моя невістка Наталя так вирішила. Бачити я їх, звичайно ж, можу, наприклад, на сімейних святах, або коли син з ними до мене приїжджає, але щоб залишити їх у мене – та ніколи! Син б і залишив, але невістка проти, а той їй не суперечить. Все це Наталя, моя невістка, робить через те, що у неї на мене старі образи залишилися.
Я виростила двох синів. Старший став лікарем, одружився, вони зі своєю дружиною трохи пожили у мене, зі старшою невісткою ми досі добре дружимо. А потім сім’я старшого поїхала в інше місто, там сина призначили головним лікарем, от вони всі і переїхали.
Коли Степан, мій молодший син, одружився, він так само привів свою молоду дружину до мене додому. Чесно кажучи, мене це не втішило, але я промовчала. У її батьків велика трикімнатна квартира в новому будинку, а у нас маленька двокімнатна: в більшій жила я, а меншу я віддала молодому подружжю. Кухня у нас дуже маленька, ми ледве там розминалися з невісткою.
Звичайно, при таких умовах про мир в нашій сім’ї не йшлося. Спочатку невістка мовчала, а коли у них з’явилася дитина, вона забажала переїхати в мою більшу кімнату, а мене відправити в меншу. Я відмовилася. Ні, ну правда, я звикла в ній жити, маленька кімната завжди була дитячою – будь ласка, я не виганяю.
Наталі це дуже не сподобалося, мій син за два дні знайшов знімну квартиру і вони з’їхали. Потім це всім розповідалося, що я – погана мати, вигнала сина, невістку і внука на вулицю. Але щось і до сватів вони не пішли, ті їх якось теж не кликали. Я переживала спочатку, а потім подумала – пора їм дорослішати, якщо сім’ю надумали створити.
Онуки народилися один за одним, у них різниця півтора року. Син з невісткою подумали і наважилися взяти квартиру в кредит. Начебто – живіть і радійте! Але я ж винна в тому, що тепер в сім’ї немає грошей – велика частина заробітної плати йде на погашення кредиту. А я тут при чому – всі зараз так живуть.
І це одна з причин, по якій мені не дають онуків. Вона, звичайно ж, основна, тільки замовчується. Але я знаю, що це стара образа невістки. Якось вона навіть уїдливо, коли всі прийшли до мене на ювілей, сказала онукам: «Все, хлопці, збираємося, йдемо додому: тут місця мало, бабусі тісно, так що йдемо додому, одягайтеся».
Але є й інша, надумана причина: нібито діти мене бояться. У мене гучний голос – це так, він у мене поставлений, я працюю в будинку культури, часто доводиться зі сцени виступати. Але я ж і тихо вмію говорити! А ще я працюю часто вечорами і на вихідних – коли діти вільні.
Я не настільки балую дітей, як свати: не купую купу солодощів та іграшок. Але я дарую їм гарний одяг, а якщо і іграшку – то дорогу і потрібну, а не непотрібний мотлох, яким у них вдома завалені всі кошики.
А ось сватам вони ніколи не відмовляють, коли вони тільки захочуть, хоч на весь тиждень дітей дають. Там тільки «бабусечка» і «дідусик», а я бабуся Ольга Петрівна. Я вже і до сватів зверталася, мовляв – вплиньте на свою дочку, нехай вона мені дасть онуків, але не тих людей я в союзники намагалася записати. Вони повністю підтримують свою доньку і кажуть: «Онукам з нами легше, у нас просторо, діти по кімнатах бігають».
Вони явно там всі налаштоване проти мене. Та й на сина я, ясна річ, ображена – своє чоловіче слово вставити не може! Ну що мені робити? Просити у невістки прощення за минулі образи? Але якщо сказати по правді, то винною я себе не вважаю. Але заради онуків я готова на все.
Фото ілюстративне – adme.
