Весь час, поки мій чоловік Євген їздив на заробітки за кордон на будову в Чехію, я облаштовувала дуже хороший побут у будинку його батька й матері, своїх власних свекрів.
Просто так склалося, що після весілля ми стали жити саме у них.
Правду кажучи, я ще з перших днів була зовсім не в захваті від цієї ідеї, думаю, що це зрозуміло.
Але сам Євген казав, що не має сенсу десь шукати ще свій окремий дах над головою, коли в нього є свій будинок в селі, де йому дуже добре і де йому раді.
Батьки мого чоловіка вже давно немолоді, їм допомога потрібна, а потім їх обійстя залишиться нам, адже ми доглядатимемо їх на старості років.
Мої свекри ставилися до мене дуже добре спочатку, щиро кажучи, хоче мали й доньку свою Олександру.
Але вона дуже рідко з’являлася у нас, і ніколи нічому не заважала, вона жила своїм життям, а постійно мені говорила, що на хату батьків вона ніколи претендувати не буде, бо в них з чоловіком є досить таки хороша квартира в місті, нащо їй хата стара, та й батьки ще там живуть, а вона точно не буде жити з ними.
Євген з заробітків привозив чималі гроші, я наймала в селі різних працівників та будівельників, щоб поставити новий паркан, почистити нашу криницю, а ще ми побудували великий сарай та літню кухню, звісно, що це коштувало великих грошей, а ще й жити потрібно було за щось.
Загалом чоловік надсилав гроші, а я намагалася робити багато справ вдома, а з будівництвом, звісно, шукала робітників у нашому селі.
За ці декілька років, що мій чоловік працював за кордоном, хата батьків Євгена стала, як справжня яскрава писанка – гарненька та відремонтована, такого обійстя навіть у найкращих сільських господарів немає, що вже там казати про наших сусідів.
Я дуже старалася, як могла, і дякуючи Євгену, наше обійстя стало одним з найкращих у селі.
Я пишалася своїм чоловіком, він хороша людина і господар добрий.
А коли в нас народився синочок, Євген вирішив залишитися в Україні і більше на заробітки за кордон не їхати.
Згодом чоловік знайшов непогану роботу вдома, тим паче, що грошей ми трохи й собі відклали, тому була впевненість в завтрашньому дні.
Все йшло у нас добре, але одного дня наш спокій просто минув в оду мить.
Сестра чоловіка Олександра розлучилася зі своїм чоловіком і повернулася зі своїм малим сином з міста додому в село до батьків, вона просто стала жити з нами усіма і з’їжджати, або шукати собі окреме житло, у планах зовсім не мала.
Нам прийшлося звільнити для зовиці дитячу кімнату, в якій ми свого часу зробили гарний ремонт, бо хатина невеличка, всього 3 кімнати: в одній батьки живуть, у другій ми з чоловіком, а у третій поселилася сестра мого чоловіка Олександра з дитиною.
І тоді все й почалося, про що й згадувати не хочеться зовсім.
Батьки мого чоловіка лише доньку й шкодували постійно, всю пенсію їй віддавали, лише її дитину гляділи.
І, що саме образливо для мене, постійно стали мені в усьому докоряти, чого раніше ніколи не було.
А зараз просто все, що не роблю все не так, їм абсолютно нічого не подобалося, за що я б не взялася.
Хоча до цього ніколи раніше такого не було, адже я все робила, як найкраще, старалася, як могла.
Батьки мого чоловіка завжди були задоволені мною, навіть постійно хвалили мене.
За цей час, я вже сто разів пошкодувала, що так вчинила з грошима, які мені наджсилав чоловік з-за кордону.
Не варто було вкладати гроші в чуже обійстя.
А найгірше для мене стало те, що свекруха стала просити Євгена, щоб і сестрі своїй частину зарплати давав, бо вона одна виховує дитину, а він брат, чоловік, має допомагати у скрутну хвилину.
Тоді я сказала своєму чоловікові, щоб ми взяли відкладені гроші і знайшли в селі якусь хатину, хай невелику – зате своє власне житло.
А там, як трохи дитина підросте, Євген мій знову поїде за кордон і ми й свою хату облаштуємо.
Але, на мій великий подив, мій чоловік категорично не згоден зі мною, на жаль, він відмовляється, каже що в цю хату він стільки вклав грошей та праці своєї, що їхати нікуди не збирається, нехай сестра їде, якщо їй щось не подобається, хоча сам нічого їй не говорить.
Я тепер навіть не знаю, що мені робити.
І тут я не відчуваю господинею себе, з кожним днем незадоволення лише зростає моїх родичів, а чоловік міняти нічого не збирається, йому й так добре.
У мене склалося таке враження, що тут недобре лише мені одній, я тут лишня в їх родині.
А я просто хочу жити спокійно і відчувати себе господинею в себе вдома.
Який тут можна зараз знайти вихід? Як мені краще вчинити?
Фото ілюстративне.
