Я народилася в селі, і виховувала мене одна мама, бо батько нас покинув, як я тільки на світ з’явилася.

Дитинство у мене було дуже бідне, навіть нема що згадати доброго.

Але я маму не звинувачую, бо вона і так робила для мене все можливе.

Стало трохи краще, коли я виросла і заміж вийшла.

Мій чоловік був родом з іншої області, а до нас в район приїхав по роботі, так ми з ним і познайомились.

Багатим він не був, але вмів все робити своїми руками. І ніякої роботи не боявся.

Тому Стас почав будувати будинок для нас.

Але оскільки грошей у нас було дуже мало, то робота просувалася надто повільно.

Чоловік сам все будував, він хотів, щоб у нас був дім з великими вікнами, на два поверхи.

Прожили ми з Стасом 9 років, двоє діточок у нас народилося: син і донечка.

Але будівництво ми так і не завершили.

З часом ця будова з вічним болотом на подвір’ї мене вже так дістала, що я запропонувала чоловікові вже закінчувати як є. Бо ж не можемо ми вічно будуватися.

Але одного разу чоловік прийшов додому і сказав, що нам треба поговорити.

Я сподівалася почути будь-що, тільки не це. Стас сказав, що йде від мене, і це не обговорюється – він рішення вже прийняв.

В той же день він спакував валізи і поїхав, а я залишилася з двома дітьми і недобудованою хатою.

Пізніше з’ясувалося, що у Стаса в його містечку є інша жінка, і він поїхав до неї. А познайомилися вони тоді, коли чоловік їздив до своєї мами.

Аліменти я отримувала від нього мізерні, і що робити далі, я не знала.

Але одного разу я йшла по вулиці і зустріла свого колишнього однокласника Андрія.

Ми розговорилися, я з розпачу розповіла йому про свою ситуацію.

Тоді Андрій запропонував мені бартер: поки він у відпустці, він допоможе мені з будинком. А я за це пригляну за його мамою, коли він на роботу поїде.

Вже кілька років Андрій працював за кордоном, додому приїжджав лише у відпустку. А тут у нього була хвора мама.

Я з радістю погодилася, бо мама Андрія жила від мене зовсім недалеко, і мені було не складно забігати до неї.

Так тривало майже два роки. А потім Андрій зізнався мені, що має до мене почуття ще зі школи, і тому пропонує мені зійтися і жити разом.

Його не злякало ні те, що я розлучена, ні те, що у мене двоє дітей.

Андрій швидко довів будинок до кінця. Ми розписалися і стали жити разом.

Отак, що для одного чоловіка було непотрібним, для іншого стало сенсом життя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.