Коли мій брат вирішив одружуватися, його наречена захотіла справжнього весілля. Я сказала, що для нас це дорого, а якщо вона так хоче свята, то нехай все оплачують її батьки. Іван став став на сторону своєї обраниці, і став просити, щоб я позичила їм гроші

Так склалося, що свого брата доводила до людей я сама. Нашої мами не стало, коли мені було 22 роки, а Івану 18. Батька свого ми не знаємо, бо він покинув маму, коли ми ще були маленькими, зник в невідомому напрямку і більше не з’являвся.

Після того, як не стало матері, у нас з братом залишилася квартира, в якій ми жили, і більше нічого і нікого.

Мені було важко, адже я сама ще тоді вміла небагато, а тут ще й брат-підліток з своїм непростим віком і поведінкою.

Всі домашні обов’язки – готувати їсти, прати, прибирати – були на мені, бо брат нічого не хотів робити. Вчитися він теж не хотів.

Через 4 роки брат привів свою дівчину до нас додому, не спитавши мого дозволу. До цього він також приводив, але ця була особлива. З Вікторією Іван зібрався одружитися у свої 22 роки. Нареченій було 19. Я хотіла поговорити з ним на цю тему, але побачила його палаючий погляд і зрозуміла, що розмови марні.

Майбутня невістка, Вікторія, була непростою дівчиною. Вона любила яскраво виглядати, модно одягатися, бути стильною. Працювала десь адміністратором. Точно не знаю, бо вона не розповідала особливо.

Розумом вона особливо не блищала. Я чекала, поки брат схаменеться, і сам побачить, що ця дівчина йому не пара. Але він був налаштований на весілля.

Тільки ось була одна проблема. Вікторія хотіла весілля із грандіозним розмахом. Щоб виїзна церемонія, сукня зі шлейфом, шикарна фата, лімузин, дорогий ресторан та таке інше.

Брат, звичайно ж, готовий був на такі гуляння. Ось тільки грошей не було. Одна лише сукня, яку вибрала собі Вікторія на весілля, коштувала 500 доларів.

Я сказала, що якщо вона так вже хоче свята, то нехай її батьки все і організовують.

Та Вікторія пояснила, що її мама і тато живуть в селі, тримають господарку, з того і живуть, а таких великих грошей вони не мають.

Наречена брата наполягала на тому, що хоче весілля, і Іван пішов в банк, щоб брати позику.

Брат оббігав купу банків, щоб узяти кредит, але скрізь отримав відмову. Він не має стабільної роботи, кредитної історії, жодних гарантій. А наречена не вгамовується, хочу і все.

Тоді Іван вирішив, що я мушу йому обов’язково допомогти. Можу оформити кредит на себе. Я намагалася пояснити йому, що таке витрачання грошей нерозумне. Можна вкластися в набагато меншу суму. Та й не впевнена я, що їхня родина проіснує довго.

Брату не сподобалась моя реакція. Він сказав, що я йому заздрю, адже він зміг у свої роки налагодити особисте життя, а я ні. Після цього він заявив, що не хоче бачити мене. Молоді зібрали речі та поїхали у невідомому напрямку.

Сподіваюся, що з часом брат зрозуміє, що я мала рацію.

А що б ви зробили на моєму місці? Взяли б кредит для брата?

Мені прикро, що все так сталося, адже відколи Іван поїхав, минуло 4 роки, і я не уявляю, що з ним, і де він.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page