fbpx
Життєві історії
Коли мені виповнилося 45 років, чоловік просто залишив мене. Діти не особливо сумували за батьком, але й до мене їм стало байдуже. А я дивилася в дзеркало і не могла впізнати себе

Я зараз у свої 49 років в відображенні дзеркала бачу постарілу та дуже втомлену своїм життям буденну жінку. Ось що значить присвятити себе своїм власним дітям до останньої хвилини, які виросли і роз’їхалися, а чоловік пішов до іншої. І хто тут винен?

Так сталося, що я вийшла заміж дуже рано. Запрошені гості на весіллі відразу здогадалися, що мій шлюб не зі щирого кохання, а тому, що я вже чекаю дитину. А що мовчати? Я дізналася, що чекаю дитину, і мій хлопець відразу зробив мені пропозицію, ми обоє вважали, що так буде краще.

Згодом у нас народився маленький синочок і всі домашні справи, і догляд за дитиною лягли лише на мої плечі. Така ситуація, як у нас спостерігається зараз в більшості сімей. Тоді мені було дуже прикро, що чоловік, так би мовити живе лише для себе, лише своїми бажаннями та переконаннями, він молодий, йому життя ще цікаве, а вдома втомлена дружина, брудні пелюшки та мала дитина, яка не дає ночами спати.

Мені доводилося день у день прати пелюшки, няньчитися з дитиною і ще догоджати чоловікові, готувати смачну вечерю, коли він приходив втомлений з роботи. Незабаром я дізналася, що чекаю другу дитину. Чоловікові це зовсім не сподобалося, він часто злився, нервував і навіть одного разу пішов з дому. Згодом він прийняв цю новину, як належне і життя йшло, як і раніше, хоча не можу сказати, що жили ми добре. У нас народилася дочка, і моє життя перетворилося на цілодобову роботу без відпочинку, суцільні будні та рутина. Я всю себе присвятила вихованню дітей і тому, що бігала і заспокоювала свого чоловіка – він постійно мені скаржився, що в нього проблеми на роботі, а вдома взагалі не зрозуміло, що робиться, і відпочити хвилини у нього немає.

25 років пролетіли як один день, але дуже насичений і важкий такий день для мене. Якщо зараз сісти і згадати в двох словах, що сталося за весь цей час і, як я жила, то історія вийде з досить сумним кінцем. Я буквально сама поставила сина і дочку на ноги. Сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу водила своїх діток. Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили в різні наукові та спортивні гуртки. Для цього потрібні були гроші, яких нам з чоловіком вічно не вистачало. Тому на додаток до всього я працювала як кінь на двох роботах.

Я допомогла своїм дітям здобути вищу освіту і влаштуватися на роботу, я завжди крокувала поряд з ними все життя. А в знак подяки нічого не отримала: син виїхав за кордон і живе там, а дочка вийшла заміж і сидить зараз в декреті. Чоловікові я теж стала не потрібна. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до молодої жінки.

Ось уже 2 роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся до нас, а діти зрідка дзвонять дізнатися, як у мене справи. І то, часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво, я для них залишилася в минулому, таке враження, що я вже не така важлива і потрібна своїм дітям. Багато моїх знайомих і колеги по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс – пожити для себе. Але я настільки звикла віддавати все краще іншим, жити заради інших, що не уявляю життя заради себе самої.

За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені раніше так безпробудно гарувати на роботі і бігати без хвилини відпочинку за дітьми і чоловіком. Що я від цього отримала? Синові й дочці мати тепер і зовсім не потрібна. У них своє молоде життя, в якому немає місця для матері, мене вони згадують на великі свята і постійно чекають від мене лише допомоги та гостинців. Чоловікові я не приділяла достатньо часу відтоді, як почала працювати на двох роботах. Ось він і переметнувся у іншої жінки. А в дзеркало мені навіть не хотілося глянути. Я повинна була б побачити там молоду бабусю, а бачу тільки старе і втомлене обличчя самотньої жінки. І питається, навіщо я себе так не любила останні 25 років? Щоб залишитися нікому непотрібної старою жінкою в свої роки? Хто в цьому винен, підкажіть? Я не знаю, як мені з цим змиритися, як бути далі? Адже найкращі роки мого життя минули, вони вже позаду. Чи можу я щось змінити, чи пізно вже.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page