fbpx

Коли мене залишив чоловік, я жила в селі, в хаті своєї свекрухи. Я думала, що вона скаже мені, щоб я йшла від неї, але вона мовчала. Я тоді в Італію поїхала на заробітки, мріяла про квартиру. 6 років відтоді минуло, але я й не думала тоді, що буду й досі жити зі своєю свекрухою

Після 6 років нашого шлюбу, мій чоловік просто залишив мене, Андрій просто пішов до іншої.

Ми тоді жили в хаті його матері і, коли Андрій пішов від нас, ми залишилися втрьох.

Я розуміла, що й мені, швидше за все, доведеться шукати окреме житло, адже мене точно не захоче чужа людина.

Та свекруха моя сказала мені, щоб навіть не думала залишати її, адже рідніших людей у неї немає, вона звикла до мене.

Мати мого чоловіка сказала, що навіть бачити свого сина не хоче за такий вчинок, а от мені і онучці допомагатиме чим зможе.

Я була щаслива від слів своєї свекрухи, хоча то був непростий період в моєму житті.

Роботи в селі не було і я вирішила поїхати в Італію зі своєю колишньою однокласницею, мріяла заробити грошей для навчання своєї доньки та купити нам квартиру.

Свекруха підтримала мене в цьому дуже гарно, вона сказала, що буде доглядати добре за моєю донькою, своєю рідною онучкою, не гірше ніж мама рідна, запевнила, що я можу їхати спокійно і не хвилюватися за це, вона справиться сама з усім.

Як мені важко не було на чужині, але ці довгі 6 років промайнули для мене якось швидко.

Усі дні на чужині на заробітках були буденні, дуже схожі один на одного, але душу гріла лише одна думка, що я зароблю гроші і ми з донькою заживемо щасливо.

А через 6 років я повернулася в село, у мене були гроші на невеличку двокімнатну квартиру і навчання доньки.

Я вирішила, що нам варто перебратися в місто, адже саме там бачила своє майбутнє і майбутнє своєї дитини.

Але, зовсім несподівано для мене, моя власна донька сказала, що без бабусі вона не поїде, якщо бабуся залишається, то вона й далі житиме з нею в селі.

Тоді я вирішила і свекруху забрати з собою.

Вона продала свою хату і ми змогли купити дуже хорошу трикімнатну квартиру.

Тепер у нас кожної було по кімнаті.

Вже чимало часу минуло відтоді, а я жодного разу не пошкодувала, що й досі живу з свекрухою, що забрала її до себе.

Іноді зовсім чужа людина стає найріднішою в світі.

Вона нам завжди посміхається і жартома говорить, що хоч вже старенька, але виглядить діток і моєї доньки.

Але зараз я зустрічаюся з Миколою, він мене покликав заміж.

Я не можу погодитися, бо не знаю, як це все сприйме моя свекруха.

Що мені робити? В Миколи свого житла немає, він з батьками живе, йому доведеться жити у нас.

Але чи зрозуміє мене свекруха?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page