– Знову він ошивається біля моєї мами! І що це вона собі надумала, в 60 років заміж виходити? – зі злістю подумав про себе Богдан, коли на машині під’їхав до маминого подвір’я і побачив там старий велосипед дядька Петра.
Богдан був настільки розлючений, що навіть не хотів зайти в хату. Та Марія таки переконала сина випити з ними чаю.
Петро чемно подякував і пішов, а Богдан узявся вичитувати маму.
– І як тобі не соромно? Ти хіба не розумієш, що він лише з корисних міркувань тут. Якби ти знала, як мене дратує, коли я бачу тут його велосипед! – каже Богдан.
Марія глянула на сина так суворо, як ніколи ще в житті.
– Петро хоч і на старому велосипеді, та це нічого не означає. Він хороша людина. А від мене йому нічого не треба, у нього самого хата пустує, бо дружина у засвіти пішла, а їхня єдина донька за кордон поїхала.
Богдан зрозумів, що перегнув палицю. Такою рішучою він маму ще не бачив.
Марія двох своїх синів ростила сама, тому і стала сильною. Про себе вона не думала, їй було не до цього.
Старший син вже давно одружився, а молодший, Богдан, хоч і відсвяткував своє 30-річчя, та все ніяк не міг собі дівчину до душі знайти.
І та йому не така, і та. А яку він хотів – і сам не знав. Не раз мама його просила, щоб він не був аж таким перебірливим, а знайшов собі дівчину і сім’ю створював, та Богдан вперто повторював, що йому ідеальна дружина потрібна, а такої він ще не знайшов.
Петро Марії подобався, від нього віяло теплом і надійністю. А ще, сини вилетіли з сімейного гніздечка, і в хаті їй одній стало дуже самотньо.
А він приїде з іншого села на своєму велосипеді, і з роботою домашньою допоможе, і тугу від серця добрим словом віджене.
Так що на заборону сина мама вирішила не зважати, у нього своє життя, а у неї своє.
А якось приїхав Богдан до мами такий щасливий, як на крилах залетів у хату, підняв маму на руки, став кружляти.
– Може нарешті скажеш, що сталося? – питає Марія.
– Мамо, я її знайшов!
– Кого?
– Ту єдину! Мамо, вона неймовірна!
Виявилося, що знає Богдан дівчину недовго, але вирішив діяти, бо вона з-за кордону повернулася, і може в будь-який час знову зникнути. Тому вирішив Богдан в найближчу суботу їхати і свататися – а на що чекати?
Адреса у Богдана була, тому в суботу вони з мамою вирушили в дорогу.
Коли їхня машина під’їхала до воріт будинку за вказаною адресою, Богдан оторопів, бо на подвір’ї побачив той самий старий велосипед дядька Петра.
Він не міг повірити у таке співпадіння, і поки у нього в голові складався пазл, з хати зустрічати гостей вийшов Петро, а за ним і його донька – голубоока красуня Юля.
Марія щиро розсміялася. Вона хотіла подивитися, що тепер скаже її зарозумілий син. Вони всі троє були дещо розгублені, і тільки одна Юля не розуміла, що тут відбувається, чому її завжди впевнений в собі Богдан так дивно себе поводить.
– Заходь, синку, до хати, – поплескав дружньо по плечу Петро майбутнього зятя.
– То що, тепер я маю татом його називати? – тихенько запитав Богдан у мами.
– Не обов’язково. Це вже як сам захочеш, – щиро посміхнулася Марія.
Вона не сумнівалася – цьому весіллю бути, адже таким щасливим і захопленим вона ще не бачила свого сина ніколи.
Отакі вони повороти долі, ніколи не знаєш, що вона підкине наступного разу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
