Марія вже давно добре звикла до того, що її життя дуже змінилося після того, як вона поїхала на заробітки в Чехію.
Майже 5 років тому, вона вирішила, на якийсь час, залишити рідну Україну в пошуках заробітків, щоб забезпечити краще життя для своїх двох дітей.
За ці роки Марія встигла не тільки вивчити непогано чеську мову, але й знайти постійну роботу в маленькому містечку за Прагою.
Робота її була досить таки важкою: вона багато часу прибирала в готелях, працювала на складах і час від часу доглядала за літніми людьми. Проте її мета була досить таки зрозумілою — зробити все можливе, щоб її діти мали краще майбутнє, ніж могли б мати, без її допомоги.
Кожного року вона приїжджала додому на декілька тижнів, аби провести час з дітьми, обійняти їх, поговорити про все на світі. Намагалася приїхати на Великдень чи на Різдво. Але цього року щось пішло не так, на жаль.
Як і завжди, Марія приїхала на Різдво. Вона раділа дуже цього року особливо, вона запланувала святковий вечір з родиною, очікуванням чудес та подарунків.
Проте, коли вона увійшла в рідний дім, відразу зрозуміла, що атмосфера не була такою, як завжди.
Віктор, старший син, був зайнятий з друзями, які запланували зустріч, а Лілія, молодша, вже вирушила до своїх нових знайомих святкувати у великому колі.
Марія, що приїхала після того, як довго була на чужині, відчула себе, наче чужинка в своєму власному домі. Вона старанно приготувала святкову вечерю, приготувала смачні страви, дістала гостинці, які привезла з Чехії, навіть принесла кілька подарунків для дітей.
Мати дуже сподівалася, що зможе хоч трохи знову відчути те тепло та радість близьких людей, як було в їх домі раніше. Але діти, замість того, щоб допомогти їй з декількома справами, які мама запланувала зробити вдома на час відпустки, або хоча б відсвяткувати разом, просто сказали, що мають свої плани.
– Мамо, ми ж тобі зателефонували, ми ж говорили, що вже маємо свої справи — ці слова прозвучали, як холодний дощ, які привели жінку в реальність.
Вона навіть не могла зрозуміти, чому діти, яких вона виростила і яким так багато дала, не захотіли бути поруч з нею в цей особливий день.
Її настрій змінився з радості на смуток, і вона не змогла знайти місця в рідному домі, відчуваючи, що її присутність стала непотрібною.
Тим не менше, Марія не стала наполягати на тому, щоб діти відклали всі свої справи і з нею були. Вона сіла за святковий стіл сама, дивлячись на вогники на ялинці і на порожнє місце біля себе, де колись сиділи її діти.
Вона їла, дивлячись в темряву за вікном, відчуваючи, як її душу заполоняє пустка.
Чому так сталося? Чому вона вже не важлива для своїх дітей, чому її присутність не має такого значення для них?
Декілька днів після Різдва Марія залишалася в рідному місті, намагаючись звикнути до думки, що її життя змінилося.
Вона намагалася поговорити з дітьми, запитати, чому вони не відсвяткували з нею, але відповідь була завжди однакова:
– Мамо, ми дорослі, у нас свої справи. Нам важко розпланувати час, коли ти приїжджаєш.
Від цих слів лише важче ставало їй.
Якщо раніше діти були для неї всім, якщо її серце билося тільки заради них, то тепер вона відчувала себе зайвою в їх житті. Вони дорослі, і, здається, не потребують її допомоги або уваги.
Марія почала замислюватися: а чи правильно вона вчинила, коли поїхала на заробітки, аби дати дітям краще майбутнє? Чи не втратила вона їх, коли була такою далеко?
В неї на душі виникло сумне питання: чи варто продовжувати допомагати їм фінансово, коли вони вже не хочуть бути поряд?
Після свят Марія повернулася до Чехії. Всю дорогу, коли сиділа в потязі не могла збагнути, як їй бути далі.
Що їй робити далі? Як жити, коли її власні діти, здається, перестали її потребувати? Вона витрачалася своїм часом, здоров’ям, аби дати їм усе найкраще, а тепер це здається їй марним. Кожного разу, коли вона поверталася в Чехію, її серце все більше порожніло.
Вона не знала, чи варто допомагати їм далі, чи, можливо, настав час почати жити для себе. Але чи здатна вона на це?
У Чехії Марія не могла знайти спокою. Вона працювала важко знову, але думки про дітей не полишали її. Чи справді вони потребують її допомоги?
Але гроші з заробітків діти приймали від матері радо, і знову стали дзвонити, розповідати лише про плани свої і казати, що на це потрібно чимало грошей.
З часом вона почала розуміти, що життя за кордоном і в Україні вже не таке, як було раніше. Вона вже не знала, чи повернеться додому назавжди. У її душі назрівала безліч питань.
Чи варто й надалі жити заради дітей і заробляти для них постійно, коли вони вже не потребують її так, як раніше, лише хочуть гроші?
Марія не мала відповіді на це питання, але вона розуміла, що їй тепер варто навчитися жити для себе, адже не зрозуміло, чи діти доглядатимуть її на старості років, якщо вони вже зараз не мають для неї часу.
Вона розуміла, що їй варто навчитися жити для себе і знайти новий сенс у тому, що їй залишилося. Вона вирішила більше не зв’язувати своє щастя з очікуванням від дітей. Можливо, одного дня вони зрозуміють, скільки вона для них зробила, а поки що вона була готова на пошук свого власного шляху.
Діти телефонують і вже зараз запитують про гроші, хочуть знати на що вони можуть розраховувати. Але мати не знає, як їм відмовити і сумнівається, чи правильний вибір зробила вона?
Фото ілюстративне.
