Моя сестра багато років жила в селі з батьками. Вікторія доглядала нашого тата, а потім і маму.
Всі ці роки я жила в місті зі своїм чоловіком. Відразу, як одружилися, Микола забрав мене до себе в місто, у нього там квартира своя. У нас народилася донечка, ми жили своїм звичайним сімейним життям.
Мої батьки і свекри люди не заможні, тому нам з чоловіком, особливо, не було кому допомагати всі ці роки. Тому й продовжували жити в своїй двокімнатній квартирі, хоча завжди мріяли купити квартиру більшу, бо хоч і мали двокімнатну, але вона була маленькою і одна кімната була прохідна.
З чоловіком в село до моїх батьків ми їздили часто, але в основному татові і мамі допомагала більше моя рідна сестра. Вона так і не вийшла заміж, досі живе одна.
Коли мами не стало, я відразу відмовилася від батьківської хати, написала відмову на користь сестри, адже хата по праву має належати Вікторії. Чоловік мене зрозумів і погодився, адже це єдине майно моєї сестри.
Я якось забула про це сказати своїй доньці. А нещодавно вона мені повідомила, що беруть з чоловіком кредит, щоб купити квартиру і розраховують на мене, що я продам пів хати своїх батьків і дам їм гроші.
Тепер я не знаю, як сказати дітям, що немає у мене хати і я нічим не можу їм допомогти. Не знаю чи вони зрозуміють мене, не хочу, щоб ображалися на мене.
Фото ілюстративне.