На теперішній час мені вже 60 років, а чоловік старший за мене. Живу я в місті зі своїм Павлом в однокімнатній квартирі. Маємо ми дві донечки: старша наша донька живе за кордоном, а менша в столиці живе, має маленьких дітей двійко.
Нещодавно не стало моєї мами, на жаль, в селі, а тато залишився в хаті їх жити сам.
Матінка моя молодша трохи за нього була, то це якось поралася сама і непогано справлялася з усім, а зараз, коли її немає вже з нами, то батько залишився зовсім один.
Татові зараз вже 82 роки, йому потрібний цілодобовий догляд. Забрати його до себе я не можу, на жаль, у нас зовсім маленька квартира, самі якось трохи тіснемося в ній, а татові то вже й місця тут буде мало.
Але й в самому селі мені також важко, немає ніяких зручностей: вода в криниці, туалет на вулиці. Тому переїхати в село ми не можемо, на жаль, якби була трохи молодша, то без проблем поїхала б до тата, а зараз не ті роки вже у мене.
Я, правду кажучи, зовсім не хочу, щоб мій батько жив в будинку для людей похилого віку, тому стала в його селі шукати хорошу та відповідальну жінку, яка б доглядала мого тата за гроші, я платитиму їй за це.
Та до мене стали доходити плітки, що дуже багато людей в селі засуджують мене.
Сусіди взагалі усі говорять, що я недобра донька у свого батька, адже коли я була маленька, то тато мені няньку не наймав, щоб чужа людина за його рідною дитиною доглядала, а тато з мамою ростили мене самі і весь свій час мені одній, єдиній дитині, присвячували.
Мої родичі теж відвернулися від мене усі, навіть розмовляти не хочуть.
А я не розумію, що я роблю не так? Я не відвезла батька свого у будинок для літніх людей і самого його не залишила. Я готова гроші платити, щоб у тата була хороша старість. В чому моя вина? Невже я чимось завинила?
Фото ілюстративне.
